Олександр Олесь Олександр Іванович Кандиба Олександр Олесь При народженні Олександр Іванович Кандиба Псевдоніми, криптоніми Олександр Олесь Дата народження 5 грудня 1878(1878-12-05) Місце народження Крига, Харківська губернія, Російська імперія Дата смерті 22 липня 1944(1944-07-22) (65 років) Місце смерті Прага, Протекторат Богемії та Моравії, Третій Рейх Національність українець Громадянство (підданство) Україна Мова творів українська Рід діяльності поет, драматург Роки активності: 1906–1944 Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Медіафайли у Вікісховищі
Спиридон Ширай, війт міста у 1681-1708 рр.
Староду́б (рос. Стародуб) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Стародубського району Брянської області.
Чільне місто української історичної землі Стародубщина.
Населення міста становить 18 399 осіб (2008; 18,4 тис. в 2005, 18,4 тис. в 2004, 18 643 в 2002, 18,9 тис. 1989, 15,1 тис. в 1970, 11,7 тис. в 1959, 12,6 в 1939).
За місцевими переказами, Стародуб названо так на честь могутнього кремезного дуба, який знаходився в центрі міста, на ринковій площі.
Дослідник місцевої старовини Олександр Рубець у своїй праці писав, що у Стародубі ще у 30-х роках ХІХ ст. ріс величезний дуб, під покровом якого могли розміститися п'ятнадцять возів.
Але у 1840-му році дуб засох, і місцевий городничий наказав викорчувати його, і таким чином «знищив славну історичну пам’ятку Стародуба»[1].
Як ми знаємо, у наших предків дуб користувався особливою повагою.
Він вважався священним деревом бога Перуна.
У 1909-му році, неподалік від Києва, з дна Десни археологи підняли 20-метровий дуб, у стовбур якого були забиті чотири щелепи кабана (з іклами).
У давнину вони вважалися священними оберегами, які повинні були охороняти людину.
Цілком можливо, що Стародуб у язичницькі часи був локальним сіверським культурним та духовним центром.
Місцеві язичники збиралися час від часу під могутнім гіллям кремезного дуба, приносили сюди свої релігійні жертви, влаштовували свята, у яких оспівували великі та прекрасні сили рідної природи.
А залишки старої віри у чаклунську силу старого дуба дожили навіть до ХІХ ст., коли у деяких селах Стародубського повіту селяни клали в стайню шматочок розбитого блискавкою дуба, щиро вірячи, що це додасть сили їхнім коням.
За Козацької України в околицях Стародуба видобували залізну руду і виробляли з нього залізо.
Гетьман Іван Мазепа Універсалом від 9 травня 1690 р. дозволяє стародубівському полковнику Михайлові Миклашевському побудувати дві рудні «для робленя желѣза… при якихъ то рудняхъ… осадити килко десять дворов людей», з яких передбачається брати податки: «звиклие зъ них отбирати пожитки».
У 1781 році Стародуб став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, а з 1802 — Чернігівської губернії.
У 1917-1918 Стародуб належав до Української Народної Республіки (за законом 2—4 березня 1918 мав стати центром землі — Сіверщини) та Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.
У 1919 році включений до складу РСФРР.
Після Другої світової війни російська комуністична влада вдалася до ліквідації кам'яних будівель Стародуба епохи Гетьманщини.
Зокрема, знищено Свято-Іоаннівську церкву, збудовану 1720 коштом Гетьмана Іоанна Скоропадського; Спасо-Преображенський собор, зведений у стилі українського бароко; Свято-Миколаївську церкву.
В місті працюють заводи сироробний, консервний, ЗАТ «СтелТЗ», хлібокомбінат.
Собор Різдва Христового (1677р., відновлений в 1744 р. після пожежі[2]).
Козацьке бароко з елементами наришкінського стилю.
Богоявленська церква, 1770 - 1789 рр., провінційне бароко.
Миколаївська церква, 1802 - 1802 рр., класицизм.
Будівлі бувших духовного училища та чоловічої гімназії
Ворович Йосиф Ізраїлевич — російський математик, академік РАН Галецький Семен Якович — український військовий і державний діяч.
Стародубський полковник.
Дятлів Петро Юрійович — український політичний діяч, революціонер, перекладач, редактор і публіцист.
Зайців Микола — український військовий і громадський діяч; хорунжий Армії УНР.
Каменецький Йосип Кирилович — російський медик Метельський Георгій Васильович — російський письменник, прозаїк.
Миклашевський Михайло Андрійович — український військовий і державний діяч.
Стародубський полковник.
Нікітченко Микола Степанович — радянський воєначальник, генерал-майор.
Огієвський Анатолій Володимирович — український гідролог, доктор технічних наук.
Ракушка Роман Онисимович — український державний і церковний діяч.
Ймовірний автор «Літопису Самовидця».
Расторгуєв Павло Андрійович — білоруський мовознавець-діалектолог.
Рубець Олександр Іванович — український краєзнавець, фолкльорист, хоровий диригент і педагог.
Скоропадський Іван Ілліч — український гетьман.
Стародубський полковник. Скоропадський Павло Петрович — гетьман Української Держави.
Навчався у Стародубській гімназії.
Толочинов Микола Пилипович — відомий акушер-гінеколог.
Ткаченко Михайло Степанович - член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар судових справ.
Інформаційний портал Розважальний портал Енциклопедія «Мой город» Про місто Районна бібліотека Міський форум Про історію міста Галерея та супутниковий знімок
Історія
Посилання
Видатні місця
Примітки
Місто розташоване на річці Бабинець, правій притоці річки Вабля, притоки Судості, басейн Десни.
Українські жінки міста Стародуб.
1900-ті роки.
Відоме з XI століття як фортеця Чернігівського князівства.
У літописах вперше згадується під 1096 у зв'язку з міжусобною боротьбою князів та нападами половців.
У XII-на початку XIII століть — центр Стародубського удільного князівства.
У 1239 році місто зруйноване татарами.
З XIV століття перебуває у складі Великого князівства Литовського, центр Стародубського повіту.
На початку XVI століття Стародуб перейшов під владу Московської держави.
У 1616 році його здобули польські війська і за умовами Деулінського перемир'я 1618 року місто перейшло до Речі Посполитої.
У 1620 році Стародубу було надано магдебурзьке право.
У 1648 році у ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького українське військо звільнило місто.
За переписом 1654 року у Стародубі було 538 козаків.
З 1663 року місто стало військово-адміністративним центром Стародубського полку.
У 1666 році на прохання стародубських міщан була надана царська грамота, якою підтверджувалися права міського самоуправління.
Стародуб
А.И. Соркина, 1911.(рос.) ↑ http://sobory.ru/article/index.html?object=00669 Храм на сайті "sobory.ru"
Об'єдна́вчий собо́р украї́нських правосла́вних церко́в — помісний собор, який відбувся 15 грудня 2018 року в соборі Святої Софії в Києві[1].
Учасники собору встановили статут та обрали предстоятеля Православної церкви України[2]. Ним став Епіфаній (Думенко).
Собор очолив уповноважений представник Вселенського патріархату — митрополит Галльський Еммануїл[3].
Прага є одним зі світових лідерів серед міст за кількістю пивних ресторанів.
А от у пивний «Новоместський пивовар» місце знайдеться, та й пиво тут дешевше.
Зали ресторану розташовуються і на відкритому повітрі, і в підземеллі, і на терасі, всього тут може розміститися близько 350 відвідувачів.
Pivovar — вища категорія пивних, де подають пиво з власної броварні.
Pivnice — пивний ресторан рангом нижче «пивовара», який має гарну кухню та кілька сортів пива.
Hospoda — пивний бар, де невигадлива обстановка, проста їжа і, як правило, пиво однієї марки, зате дуже колоритна атмосфера.
У всіх пивних (будь-якої категорії) можна скуштувати страви національної чеської кухні, такі як «утопенець» — сардельки в маринаді з цибулею, «тлаченка» — скибочка холодцю, знову ж таки з цибулею та оцтом, «тваружки» — гострі, специфічного смаку і запаху, сири, свиняче (вепрове) коліно — свиняча гомілка, яку спочатку виварюють, а потім, перед подачею на стіл, ще й коптять в печі на живому вогні, кнедлики та кулайду — чеський грибний суп.
Меню з цінами основних страв завжди можна знайти перед входом в будь-який ресторан.
Деякі пивні ресторани стали відомі завдяки відомим особам, які тут побували.
Так, наприклад, в пивний «У Калиха» любив посидіти автор роману про бравого солдата Швейка Ярослав Гашек.
В ресторані «Золотий тигр» зустрічалися за кухлем пива Президент Чехії Вацлав Гавел і Президент США Білл Клінтон.
До ресторану «Арчимбольдо» (колишній «У золотих 13», (Praha 1, Градчани, Неруди, 13) Вацлав Гавел водив в 1993 році пити пиво Бориса Єльцина.
Тоді Єльцин подарував господареві ресторану годинник з написом «Від першого президента Росії». Господар зберігає їх, як реліквію, показує туристам.
До ресторану «У Карлова мосту» («U Karlova mostu», Praha 1, Na Kampe, 15) 3 березня 2006 р. заходив випити пива Володимир Путін.
Найзнаменитіший пивний ресторан міста — «У Флеку» — веде свою історію з XV століття.
Він розташовується в будівлі старовинної броварні. Зараз тут можна скуштувати міцного темного пива з присмаком карамелі.
Через велику популярність у ресторані буває багато відвідувачів, до того ж ціни на пиво досить високі.
Черняхо́вський Іва́н Дани́лович (16 [29] червня 1906(19060629), с. Оксанина (нині — Уманський район, Черкаська область) — 18 лютого 1945, Пененжно, Польща, кол.
Східна Пруссія) — радянський воєначальник, двічі Герой Радянського Союзу, у період німецько-радянської війни командувач 60-ю армією Воронезького фронту, згодом командувач військами 3-го Білоруського фронту, генерал армії (1944).
Один з чотирьох радянських командувачів фронтами (також Михайло Кирпонос, Михайло Петров, Микола Ватутін), що загинули у роки війни на фронті.
Приборжа́вське (до 1960 року — За́днє) — село в Україні, в Іршавському районі Закарпатської області.
Колишня синагога
Вперше в письмових джерелах село Приборжавське згадується в 1409 році, коли село було подароване Федором Корятовичем родині волоських магнатів Долгаї за військові послуги. У 1416 році феодали з села Довге захопили Заднє.
Але тоді не було визначено єдиного власника і сини Яноша Долгаї пишуть прохання на ім'я короля Угорщини Жигмонта про призначення їх законними спадкоємцями села.[1] Один з братів побував у Будапешті і суперечка вирішилась на його користь. Грамота від 30 листопада 1417 р. свідчить, що король віддав наказ Лелеському конвенту офіційно оформити у власність села Довге, Заднє та полонину Кук за синами Яноша з Довгого. Виданий Лелеським Конвентом документ від 27 вересня 1418 року, що встановлював вартість та склад володінь Богдана, сина Яноша з Довгого (Ioannis de Dolha) (засудженого за насилля) та його родичів, свідчить про те, що в селі проживало 11 родин залежних селян, які тримали водяний млин на гірському потоці Бистрий і весь необхідний сільськогосподарський реманент[2].
У тому ж 1418 році Богдан Долгаї за зраду королю був покараний тимчасовою конфіскацією усіх маєтків і земель на користь короля.
Архієпи́скопський пала́ц (хорв. Biskupska palača) — палац архієпископів у м.
Задарі (Хорватія), пам'ятка історії та архітектури.
Знаходиться на території римського форуму та безпосередньо примикає до церкви Св. Доната.
Свій сучасний вигляд набув після реконструкції 1829-1832 років, проведеної у дусі класицизму. Закладення палацу відноситься до XI ст..
З періоду романіки до Ренесансу будівля зазнала різних перебудов.
Останнє відновлення, що передувало сьогоднішньому стану, було проведене у XV ст. при архієпископі Велларессі.
На малюнку старого палацу, зробленому до реконструкції XIX ст. зображена живописна споруда, у якої під покрівельним навісом є романські сліпі аркади, готичні ренесансні вікна і балкони, висока вузька вежа із готичним зубчатим завершенням зверху.
Перед архієпископським палацом у період середньовіччя знаходилась широка галявина «кампа», на якій у 1565 році була збудована велика цистерна, над якою на площі була збудована криниця.
З часом навколо галявини були зведені будинки, які облямували широку і живописну площу. Площа слугувала міським ринком і тому була названа Зеленою площею.
Цей район був повністю зруйнований через бомбардування міста під час Другої світової війни у 1943-1944 роках.
У 2005 році Архієпископський палац у складі Єпископського комплексу став кандидатом на включення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО[1].
Література
Портал «Хорватія» Портал «Архітектура»
Марія Єлизавета з Лобковіц Marie Alžběta z Lobkovic Ім'я при народженні Марія Єлизавета Анна Йозефа Терезія Вальбурга Людмила Лідверія Клементина Народилася 23 листопада 1726(1726-11-23) Прага Померла 29 липня 1786(1786-07-29) (59 років) Відень, Священна Римська імперія Титул графиня Улефельдтська Конфесія католицтво Рід Лобковіци Батько Філіп Гіацинт Саганський Мати Анна Марія фон Альтханнська У шлюбі з Корфіц Антон Ульфельдтський Діти Марія Єлизавета, Марія Вільгельміна
Maria Elisabeth z Lobkovic), повне ім'я Марія Єлизавета Анна Йозефа Терезія Вальбурга Людмила Лідверія Клементина з Лобковіц (.mw-parser-output .ts-comment-commentedText{border-bottom:1px dotted;cursor:help}@media(hover:none){.mw-parser-output .ts-comment-commentedText:not(.rt-commentedText){border-bottom:0;cursor:auto}}нар. 23 листопада 1726 — пом. 29 липня 1786) — чеська шляхтянка XVIII сторіччя з династії Лобковіц, донька четвертого герцога Саганського Філіпа Гіацинта та графині Анни Марії Вільгельміни Альтханнської, дружина графа Корфіца Улефельдтського.
Посилання
Профіль на Geneall.net (нім.)
Генеалогія Марії Єлизавети з Лобковіц (англ.)
Марія Єлизавета народилась 23 листопада 1726 року у Празі.
Вона була четвертою дитиною та другою донькою в родині герцога Саганського Філіпа Гіацинта та його другої дружини Анни Марії Вільгельміни Альтханнської.
Дівчинка мала старших братів Венцеля та Фердинанда і сестру Марію Анну.
Молодші брати, що народилися згодом, прожили недовго.
У віці 16 років Марія Єлизавета взяла шлюб із 43-річним графом Корфіцем Антоном Ульфельдтським. Весілля відбулося 16 квітня 1743 року.
Наречений вдовів більше десяти років і не мав дітей від першого шлюбу.[1] Його описували як чоловіка із засмаглим обличчям, глибокими блакитними, дещо похмурими, очима, густим чорним волоссям та бровами й злегка роздутими щоками.[2] У подружжя народилися троє дітей:
Марія Вільгельміна (1744—1800) — дружина графа Тюн-Гогенштайн Франца де Паули, мала шестеро дітей; Йоганн Баптіст (1745) — помер у ранньому віці;[1] Марія Єлизавета (1747—1791) — дружина графа Георга Крістіана Вальдштайнського, мала дев'ятеро дітей.
Корфіц Антон був міністром закордонних справ при дворі Марії-Терезії до 1753 року.
Імператриця жалувала його, граф вважався добрим оратором.[1]
Люблінський трикутник (лит. Liublino trikampis, пол. Trójkąt Lubelski) — тристороння платформа для політичного, економічного, культурного й соціального співробітництва між Литвою, Польщею та Україною[2], метою якого є підтримка інтеграції України в ЄС.
Заступники міністрів домовилися також розпочати тристоронні тематичні консультації на рівні директорів департаментів МЗС трьох країн.
Важливу увагу консультацій координатори приділили ситуації в Білорусі та деяких інших країнах регіону.
Василь Боднар висловив вдячність партнерам за незмінну підтримку територіальної цілісності і суверенітету нашої держави та підтримку у протидії російській агресії.
Він також поінформував своїх колег про основні цілі Кримської платформи та запросив Польщу і Литву до активної співпраці в рамках платформи, метою якої є деокупація Криму.[1]
Країни Люблінського трикутника заявили про свою підтримку відновлення територіальної цілісности України в межах міжнародно визнаних кордонів і закликають припинити російську агресію проти неї.
Люблінський трикутник підтримує надання Україні статусу партнера з посиленим НАТО і заявляє, що надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО є наступним необхідним кроком у цьому напрямку.[3][4][5]
Литовсько-польсько-українська бригада створена в рамках тристороннього співробітництва в сфері оборони в 2014 році.
Яка забезпечує національний внесок у багатонаціональні військові формування високого ступеня готовности (Резервні угоди ООН, Бойові тактичні групи ЄС, Сили реагування НАТО), а також міжнародні операції з підтримання миру і безпеки під егідою ООН, ЄС, НАТО та інших міжнародних організацій у сфері безпеки на основі мандату Ради Безпеки ООН та у випадку схвалення парламентами країн-учасників.[17]
Тристоронній формат заснований на традиціях та історичних зв’язках трьох країн.
Відповідну спільну декларацію міністри підписали 28 липня в Любліні, Польща.[1] Люблін було обрано спеціально як натяк на середньовічну Люблінську унію, що створила Річ Посполиту — одну з найбільших держав Європи свого часу.
З 2016 року ЛитПолУкрбриг є важливим елементом дій НАТО, спрямованих на впровадження стандартів НАТО в Збройних Силах України.
Основна діяльність бригади включає навчання українських офіцерів та військових частин цим стандартам, планування та проведення оперативних завдань та підтримку оперативної готовности.
Ініціатива трьох морів Вишеградська група ГУАМ Співдружність демократичного вибору Балто-Чорноморська вісь Міжмор'я Річ Посполита Трьох Народів
Ідея про створення такої організації належить Адаму Чарторийському, яку озвучив В'ячеслав Чорновіл.[6]
На другу зустріч, яка повинна відбутися в Києві, Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба в якості почесного гостя 1 серпня 2020 року запросив главу МЗС Білорусі Володимира Макея.[7] Під час Економічного форуму у польському Карпачі 10 вересня 2020 року директор Східного департаменту МЗС Польщі Ян Хофмокл заявив, що Люблінський трикутник мав бути насправді квадратом із Білоруссю.
За його словами, на початковому етапі Мінськ був зацікавлений цим політичним проєктом, однак згодом змінив думку.[8]
17 вересня 2020 року відбулася перша зустріч (у форматі відеоконференції) національних координаторів Люблінського трикутника, створеного міністрами закордонних справ України, Польщі і Литви у липні 2020 року.
Координаторами цього тристороннього механізму співробітництва визначені заступники глав зовнішньополітичних відомств Василь Боднар (Україна), Марцін Пшидач (Польща) і Далюс Чекуоліс (Литва).
Сторони обговорили підготовку наступної зустрічі глав МЗС Люблінського трикутника, яка за ініціативою міністра Дмитра Кулеби має відбутися в Києві.
Одним із основних завдань Люблінського трикутника має стати координація дій України, Польщі і Литви з ефективної протидії викликам і загрозам спільній безпеці, серед яких у пріоритеті - протидія гібридним загрозам з боку Росії.[9]
Театр Андрія Баґара
Театр Андрія Баґара - Словацький театр в місті Нітра.
У Нітрі він працює з 1949 року, названий в честь Андрія Баґара в з 1979 року.
З 1992 року він грає в новій будівлі, яке вважається одним з найсучасніших театральних будівель в Словацькій Республіці.
Історія театру
Перший театр був побудований в 1883 році з потужністю 360 місць.
Будівля стоїть на поверхні поточного театру і служив Нітрянскій громадськості до його руйнування авіабомбою в роки Другої світової війни.
Цим супроводжувалась наснага для відновлення професійної сцени театру в місті.
Була створена в будівлі Національний будинок, а також тренажерний зал Сокіл.
Для театральних цілей оброблена ділянка служила з грудня 1949 року - повних 61 років.
В даний час, ця будівля має старий театр.
У 1979 році обласний театр Нітра названо в честь Андрія Баґара - провідного організатора театрального життя в Словаччині, актора, режисера і педагога.
Нова будова театру
Аеропорт Градець-Кралове — регіональний аеропорт в Чехії.
Знаходиться на півночі міста Градець-Кралове.
Сучасний стан
Оператором аеропорту є компанія "Letecké služby Hradec Králové a.s."[6]. Аеропорт має міжнародну категорію 2B.
Аеропорт має дві злітно-посадочні смуги: - бетонну 34R / 16L з довжиною 2400 метрів і шириною 60; - грунтову 34L / 16R довжиною 800 і шириною 25 метрів.
Аеропорт здатний працювати цілодобово, наявна площадка для короткотермінового паркування суден.
Історія аеропорту
У 1926 році вона була заснована в місті Градец Кралове Масарикова авиационная лига для прямої підтримки мера Франтішека Ульріха.
Аеропорт будувався для військових і цивільних потреб.
15 вересня 1927 був розпочато будівництво аеропорту.
З 1929 року в аеропорту організувались авіашоу.
Джерела
Посилання
Пам'ятник Борису Лятошинському в його рідному Житомирі
Міщанський водевіль
Важливу роль у становленні українського театру відіграв Іван Петрович Котляревський (1769-1838).
Будучи вже автором першого зразку українського сатиричного епосу - поеми Енеїда, 1819 року він написав для Полтавського нарощдного театру дві комедії - "Наталка Полтавка" і Москаль-чарівник, 1819.[17] Ці п'єси, дія яких відбувається в українській сільській місцевості, мають форму водевілю, містять пісні і хори, чиї наспіви Котляревський частково написав сам, але здебільшого скористався відомими міськими й сільськими піснями (авторську частину не повністю з'ясовано).
У драматургії автор використовує традиції інтермедії, вертепу і свої знання українського фольклору.[39][40] Найбільшої популярності свого часу набула Наталка Полтавка, яка виконувалась як аматорськими та мандрівними, так, в повній мірі і професійними театрами; відомий драматург і театральний організатор Іван Карпенко-Карий назвав її „матір'ю українського національного театру“.[41][42][43]
Незабаром виникли і інші подібні вистави, авторами яких були Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843), автор популярних комедій Сватання на Гончарівці (1835) і Шельменко-денщик, (1837),[44][45] або козацький генерал Яків Кухаренко (1799/1800–1862), автор етнографічної комедії "Чорноморський побит на Кубані між 1794-1796 роками" (1836)[17][46].
Порівняно з іншими європейськими культурами (у тому числі російської), де цей жанр поступово вийшов з моди, український воевіль впродовж 19 століття мав велику популярність: наприклад, Покійник Опанас, Антона Янковського, "Як ковбса та чарка, то минеться й сварка" Михайла Старицького або "По ревізії" Марка Кропивницького.[47] Усі ці водевілі широко ставились в різних адаптаціях та музичних редакціях, а окремі пісні і навіть сцени, що не мали жорсткої прив'язки до сюжету – преходили від однієї вистави до іншої.[48][49]
Проміжним кроком між п'єсою зі співом і оперою в другій половині XIX століття стає оперета.
Жанр оперети швидко поширився з Французького двору і на початку 60-х років вже був популярний в німецькому і польському театрах у Львові.
З відкриттям у цьому місті професійного українського театру, до жанру оперети звертається Михайло Вербицький (1815-1870), спираючись водночас на традиції українського водевілю.
Зокрема, його оперета Підгіряни (1865) придбала велику популярність, а незабаром з'явилися інші твори, наприклад, Сільські пленіпотенті (1879) на тему викупу з праці.
Вже "Підгіряни" мають характерні риси української „простонародної“ оперети, а українське сільське середовища і народну музику.[50][51][52] Інший популярним автором оперет був Сидір Воробкевич (1836-1903), автор оперет "Гнат Приблуда", "Бідна Марта" і "Золотий Мопс".[53] На підросійській Україні прикладами першими зразками оперети можна вважєати комічні твори Кропивницького "Пошили у дурні", (1875) і "Вій" (1895) або Володимира Александрова "За Немань іду" (1872) і "Не ходи, Грицю, на вечорниці" (1873).[54] У творах М.
Лисенка Чорноморці, Різдвяна ніч (1. версія) і "Наталка Полтавка", народнопісенна оперета наближується до жанру опери і дає поштовх розвитку оперному жанру.[55]
Від своєї появи на початку 1860-х років оперета в українському музичному театрі розвивається впродовж наступних ста років у творчості таких композиторів як Кирило Стеценко, Олексій Рябов, Олександр Білаш, Вадим Гомоляка, Костянтин Данькевич, Вадим Іль'їн, Дмитро Клебанов, Петро Поляков, Олександр Красотов, Рождественський Всеволод Петрович, Богдан Крижанівський, Оскар Сандлер, Анатолій Кос-Анатольський, Аркадій Філіпенко, Яків Цегляр, Віталій Губаренко, Левко Колодуб та інші.[17][56] Вихідцем з України був також відомий російський композитор і автор оперет Ісак Дунаєвський (1900-1955).[57]
Перешкодою у розвитку опери українською мовою на той час лишалась відсутність професійного театру.
Для організації постійних театрів, не бракувало української аудиторії: за винятком Полтави у великих українських містах українці були в меншості.
Крім того, ставлення царського уряду до української культурної діяльності був переважно негативним.
Особливо погіршилося ставлення царату до неросійських національних культур після невдалого польського повстання 1863 року, а в 1876 році Емським указом була заборонені навіть театральні постановки українською мовою (заборона бдіяла до 1881 року).[58] Центром української (музично-)театральної культури в цих обставинах став австрійський Львів, де вже в 1864 році був заснований перший постійний український театр, що працював під опікою організації Руська бесіда.[1][6][59]
Тільки на початку 1880-х років переслудвання української культури було дещо послаблено і в Російській імперії виникає перший професійний україномовний театр – кочовий театр Марка Кропивницького (1882).[17] Театр мав успіх, і невдовзі сприяв виникнення нових кочових театральних компаній – Михайла Старицького, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого і Миколи Садовського.[60] Останньому з них після революції 1905 року вдалося, нарешті, (в 1907 році) створити постійний український театр у Києві.[61][62]
Практично всі діючі українські театри, аматорські чи професійні, були музично-драматичними і в їх репертуарі переважали постановки з музикою (водевілі, ігри, пісні, оперети або навіть опери – зокрема популярними були опери "Галька" С. Mонюшка, Продана наречена Б.Сметани і "Сільська честь" Mасканьї).[63][64] Щоправда на той час моливості цих театрів ще не дозволяли здійснювати їм повноцінні оперні постановки.[65] Деякі театри налічували до 30–50 виконавців, оркестри були маленькими - порядку 15 виконавців, а солісти були в основному із числа акторів широкого профілю, тоді як талановиті співаки рано йшли в російських театрів.[66] Навіть театр М. Садовського не володів більшою трупою, хоча його склад постійно оновлювався випускниками заснованої М.
Лисенком музично-драматичної школи.[43] Кількість українських оперних постановок на підконтрольних Російській імперії теренах лишалася незначною і аж до Першої світової війни поступалася постановках організованим львівським товариством "Руськ бесіда", щоправда її плани щодо відкриття власного театру також не вдалося реалізувати.[67]
Ситуація в українській театральній справі гальмувала звернення українських композиторів до оперного жанру.
Коло можливих тем опер було обмежений не тільки орієнтацією театрів у народні аудиторії, але й царською цензурою, яка толерувала смішні або сентиментальні простонародні казки, але не допускала серйозної соціальної або історичної тематики.[68] Крім того, твори виконувались аматорськими колективами, або, пізніше, професійними акторами, а не вишколеними співаками і без великого оркестру.
Крім того, до 1917 року внаслідок серйозні музичні твори не могли потрапити на сцену, допоки автор вирішив написати на російський текст.[69] Таким чином, низька опер цього періоду залишились не поставленими, незакінченими або ж тільки в стадії задуму, крім того більшості українським композиторам, відповідно, бракувало володіння оркеструванням й музичною драматургією.[70][71]
Першою по-справжньому українською національною оперою стала опера Семена Гулака-Артемовського Запорожець за Дунаєм (прем'єра 1863 року в Санкт-петербурзі).[78] Гулак-Артемовський, знаний співак царської опери, написав цю комічну оперу для санкт-петербурзького театру, і сам зіграв в ній головну роль.
Велику популярність ця опера отримала після смерті композитора й була поставлена в українському у Львові (1881) і компанією Марка Кропивницького (1884), хоча ряд пісень з опери стали популярними вже в 70-х роках.
Запорожець був навіть кілька разів екранізований і донині є невід'ємною частиною українського репертуару.
Ця опера поєднує елементи західній (особливо італійський), опери з ситуаціями та персонажами українського народного театру і ґрунтується на українському фольклорі.[77][79][80] Такий підхід, який продовжив і Микола Лисенко, став на довгий час відправною точкою для української опери взагалі.[1][77]
Микола Лисенко
Микола Лисенко в 1865 році
Фактичним засновником української опери вважається Микола Віталійович Лисенко (1842-1912).[8][81][82] Вже під час навчання в університетах у Харкові та Києві він почав знайомитися з українською музику, тоді як музичну освіту здобув у консерваторії в Лейпцигу і, пізніше, у Римького-Корсакова в Санкт-Петербурзі (1874-1875).[83] Протягом усього життя він працював з українським фольклором і видав багато томів народних пісень в своїх обробках.
Ключову роль для становлення Лисенка як оперного копмозитора зіграла його дружба з Михайлом Старицьким (1840-1904).
На його, або підготовлені ним тексти Лисенко написав свої перші роботи: "Андрашіада" (1866-77) що залишилася не поставленою, "Чорноморці" (1872) та оперету "Різдвяна ніч" (1874) на сюжет Гоголя.[84],. Остання в Санкт-Петербурзі в 1874-1875 роки була перероблена на оперу, і вперше поставлена у 1883 році, щойно після скасування Емського указу. На гоголевський сюжет була написана й наступна опера - "Втоплена".[85] У цих творах Лисенко поступово створив модель романтико-комічної опери на теми з життя українській сільській місцевості, з простою дією, але відмітними персонажами й ситуаціями, з докладним зображенням народних звичаїв та обрядів, з розмовними діалогами, пісенними та хоровими музичними і танцювальними номерами, ґрунтованими на українській народній музиці, інколи через пряме цитування, інколи через стилізацію, але завжди у професійній музичній обробці.[8][83][86]
Найбільшої популярності, однак, здобула Лисенкове опрацювання водевілю Котляревського "Наталка Полтавка" (1889).[83][87][88] Ця опера залишається найчастіше виконуваною поміж творів М. Лисенка і зараз.
Лисенко звертається до жанру історичної опери. "Тарас Бульба" (1880-1891) стала першою українською оперою в традиціях західноєвропейської великої опери. Примітно, що українського театру, що міг би її інсценувати на той час не існувало, проте компзитор відмовився надати цю оперу для професійного виконання російською мовою, оскільки був свідомий того, що в цьому випадку опера втратила би своє символічне значення, як національна опера, і стала просто черговою народнопісенною цікавинкою.[25] Таким чином, Тарас Бульба за життя композитора так і не була інсценована.[83][90][91] Приблизно в той же час, Лисенко написав три дитячі опери ("Коза-дереза", "Пан Коцький" і "Зима і Весна") для дитячих гуртів бард і на основі народних казок і мелодій; заснувавши тим самим традицію української музичної педагогіки.[83][92]
У пізній період життя Лисенко шукав нові шляхи розвитку фольклорноо напрямку.
У 1896-1904 роки він працював над оперою "Сапфо" на давньогрецьку тематику і з використанням давньогрецьких ладів, однак, так і не закінчив.[83][93] Сатерична опера Енeїдa (1910) близька до оперет Жака Оффенбаха і містить їдку пародію на самодержавство, численні фольклорні сцени (олімпійські боги танцюють гопака, а троянці - козачка).[94][95] Останнім твором Лисенка став "Ноктюрн" (1912), що поетично відображає контраст старого романтичного світу, що минає, і сучасного. що надходить.[96][97]
Одночасно з Лисенком в кінці ХІХ і на початку ХХ століття виступав ряд інших композиторів.
Надалі створюються пісенні опери з розмовними діалогами на етнографічні теми, однак поступово з'являлися й інші форми й теми, а українська народна музика, все менше цитується, але більше подається у творчій переробці.[27] З початку ХХ століття деякі автори відмовляються від етнографічної лінії і звертаються до типових для цього часу елементів декадансу і космополітизму.[71] Разом з відмова від українських сюжетів деякі автори з України відмовлялися і від української мови, як мови лібрето – сприяла тому і більша розвиненість російських театрів.[71]
Сучасники і наступники Лисенка
Тим не менш, переважали історичні та сільська теми, які композитори брали, зокрема, з творів Тараса Шевченка і М.В. Гоголя.[77] Так, опера львівського композитора Анатоля Вахнянина "Купало" (1870-1892), що поєднує вплив західноєвропейської опери з етнографічним інтересом до західноукраїнського фольклору, вперше була поставлена лише 1929 року в харківському оперному театрі.[98][99][100] Більше пощастило Борису Підгорецького, його опера "Купальна ісрка" була поставлена 1901 року в Києві.[101] Натомість вже наступну свою оперу Підгорецький - "Бедная Лиза" - Підгорецький писав на російськомовне лібрето за однойменною оповіддю Миколи Карамзіна.[102] і ця опера не була поставлена.
Долучився до написання російської опери також вихідець з України Геогрій Козаченко (1858-1939), учень Rimského-Корсакова.[104] Будучи хормейстером Маріїнського театру в 1892 році, він зміг поставити там свою оперу "Князь Серебряний" на тему однойменної прози Олексія Толстого;[105] а в 1902 - українську лірико-комічну оперу "Пан Сотник" за віршем Т. Шевченка Сотник.[106] Микола Тутковський (1857-1931) став автором російськомовної "опери Буйний вітер" ("Буйный ветер").[107] Павло Синиця (1879-1960) написав оперу "Життя — це сон" за драмою Calderónova, та не закінчив оперу "Наймичка" за однойменною поемою Шевченка.[108] Плідною була творчість Бориса Яновського (1875-1933), який став автором десяти опер, серед них Суламиф (1908/1920).[109]
Оперні сцени
Оперний театр в Сталіно (Донецьк), збудований 1941 року
Юлій Мейтус
Покоління 1957 – Майборода, Кирейко і Кармінський
Ярослав Мудрий Майбороди в київській опері
Інше творіння 60.-80. років (Губаренко, Колодуб та ін)
Національні корені української опери
На відміну від багатьох інших національних оперних шкіл - виразна опора на народну традицію, як в музичному. так і драматургійному аспектах.[26][27][28]
Шкільна драмa
Від початку XVII століття на теренах України з'являється шкільна драма, витоки якої пов'язані з єзуїтською моделлю, опосередкованих польською католицькою культурою і надбанням православних інституцій. зокрам Kиєво-могилянської акадeмії.[28][29]
Студенти шкіл розігрували драми на Різдтво тa Вeликдень (містерія), а також мiстерії (із життя святих), мораліте (алегорична повчальна драма) та історичні драми. Від початку вони мали виразну музичну (вокальну й інструментальну) та танцювальну складові .[28] Шкільна драма розігрувалася на двох рівнях: серйозні акти розігрувалися на верхньому рівні, а персонажі послугувалися іноземними мовами – церковнослов'яською, пoльською, російською або латиснкьою, а між серйозними актами на нижньому рівні розігрували інтермедію, персонажами яких були прості люди. й послугувались вони місцевою мовою.[28][31] У виставах використовувалася різна музика, нерідко народна або близька до народної.[28]
Національна опера України ім. T. Г. Шевченка, на передньому плані - пам'ятник основоположнику української опери Миколі Лисенку
Оперета
Український музичний театр за часів російського панування
Сцена з мандрівного театру Марка Кропивницького (1885)
Петро Сокальський
Перші зразки української опери – П.
П.
Сокальський і Запорожець за Дунаєм
Такою була доля перших опер на українські тексти Петра Петорвича Сокальського (1832–1887).
Його історична опера Мазепа 1857–1859 років, зображує долю козацького гетьмана Iвана Мaзепи за поемою О.С. Пушкінa "Полтава", і є першою українською оперою, але з практичних та цензурних причин вона не виконується.
Українська дійсність в цій опері показана переважно через хори, але в інших відношеннях опера зберігає орієнтацію на італійські традиції, а крім того містить певні драматургічні та композиційні недоліки.[72] Не була поставлена й "Майська ніч", яку Сокальський писав у 1862–1876 роках за оповіданням М. Гоголя.
І в цій опері переважає фрагментарність як лібрето (комбінуються тексти народних пісень, Гоголя. Т. Шевченка), так і музичного матеріалу (використовується і селянський, і міський фольклор) .[73] У 1878 Сокальський написав чотириактну оперу на російське лібрето "Осада Дубно" за оповіданням М.
Гоголя "Тарас Бульба"; клавір цієї опери було видано 1884 року, проте опера не була поставлена, і відмічена еклектизмом.[74][75][76][77]
Поштова марка з портретом С.
Гулака-Артемовського і сценою із Запорожця за Дунаєм
Посилання
Примітки
Українська опера як самостійна національна oпера виникла в останній третині 19 століття, спираючись на традиції європейського та народного музичного театру.
Найстаршою в національному репертуарі вважається опера Запорожець за Дунаєм Семена Гулака-Артемовського написана 1863 року, втім основоположником жанру вважається Микола Лисенко, який працював в цьому жанрі систематично.
Література
Гордійчук, М.
М, Історія української музики в 6-ти томах.
Київ : Наукова думка (Академія наук УРСР / Академія наук України), (1,2) 1989, (3) 1990, (4) 1992, (5) 2004.
6 svazků ISBN 5-12-009267-5. Сердюк О.Б; Уманець О.
В; Слюсаренко Т.
Українська музична культура: Від джерел до сьогодення.
Харків : Основа, 2002.
400 с. Dostupné online.
ISBN 5-7768-0708-5. STANIŠEVSKYJ, Jurij Aleksandrovyč.
248 s. ISBN 5-88510-020-9. Корній, Лідія Пилипівна; Сюта, Бондан Омелянович.
Історія української музичної культури.
Київ : НМАУ ім.
П.І Чайковського, 2011.
719 s. ISBN 978-966-7357-58-0. Корній, Лідія Пилипівна.
Історія української музики.
Київ, Харків, Нью Йорк : НМАУ ім.
П.І Чайковського, (1) 1996, (2) 1998, (3) 2001.
3 томи ((1) 315, (2) 387, (3) 479 s.)
ISBN 966-7714-79-9. NEEF, Sigrid.
760 с. ISBN 978-3761809259. (нім.) Mуха, Антон Іванович.
Композитори України та української діаспори: Доідник.
Київ : Музична Україна, 2004.
352 с. ISBN 966-8259-08-4. The New Grove Dictionary of Opera.
London : Oxford University Press, 2007. (англ.) Келдиш, Юрій Веводолович.
Музьікальная єнциклопедия.
Москва : Советская єнциклопедия : Советский композитор, (1) 1973, (2) 1974, (3) 1976, (4) 1978, (5) 1981, (6) 1982.
6 томів Dostupné online. (рос.)
Т. Шевченка у Києві, оперні театри в Харкові, Oдесі, Львoві, Донецьку і Дніпропетровську. Крім того опери ставляться в оперних студіях при консерваторіях цих міст.
Українська опера до 1917 року
Проникнення опери на Україну
Дмитро Бортнянський
Opera з'явився на території сучасної України відносно пізно, тому що країна знаходиться на периферії тогочасних країн (Російська імперія, Австро-Угорщина).
З часів Kатерини ІІ у Пeтрограді починають ставити італійські та французькі опери, згодом ці опери починають ставити й шляхти на теренах України.[1][2] Першою відомою оперою українського автора є "Демофонт" Максима Березовського (1745–1777), типова італійська opera seria на лібрето П'єтра Метастазіо, її прем'єра відбулася 1773 року в Лiворно.[3] Виходцем з України був також Дмитро Бортнянський (1751–1825), автор кількох опер на італійські та французькі лібрето.[4][5]
Вертеп
Також з 17 століття на теренах України залоено традицію народного театру, що отримав назву вертеп.[33][34][35] Його драматургія подібна до шкільних драм: має дві частини релігійну (найбільше обігрують Різдво) і світську, які символічно розведені на два рівні сцени.[28] Вертеп досягає особливого розвитку після 1765 року, коли шкільні драми в Китєво-моглиянський академії заборонили.[36] Це популярне лялькове дійство супроворджувалось живою музикою. Існував також і так званий „живий вертеп“, в якому замість ляльок грали звичайні актори.[28] Крім того, вертеп відрізнявся більшою деталізованістю "земної" частини, викрісталізовувались типові персонажі та ситуації, сповнені гумору.
Головним персонажем міг бути хоробрий запорозьткий козак, також виступав nedovtipný дідусь і сварлива баба, красуня Дарина Іванівна, легковажна шинкарка Хвася, гедоністичний дяк (капелан), а також персонажі, що уособюлюють іінш національності: мокалів, мадярів, поляків, циганів або жидів.[33][36] Ці сценки нерідко включали народні обряди або ігри й містили народні пісні й танці.[28][37]
Першим державним театром на теренах сучасної України було відкрито у Львові, центрі Галичини, що входила тоді до складу монархії Габсбургів (1772). З 1774 року тут ставили німецькі опери (до 1872), а з 1780 i польські (до 1939).[6] Особливою славою львівський театр втішався у 1873–1900 роках, коли на посаді другого, а потім епршого капельмейстера працював Генрик Ярецький.[7]
Колишня будівля Львівського театру, акварель, 1900
На поневолених російською іперією теренах України перші театри були відкрито у Хaркові в 1780 році.[8][9][10] У Kиєві оперні вистави ставлять з 1803 року,[11][12] а 1810 було побудовано й оперний театр в Oдесі (російське оперне товариство тут виникло роком раніше).[13] Початково театри на теренах України не мали власних артистів, натомість приймали іноземних гастролерів, переважно італійські оперні трупи.[14] Важливим центром італійської та французької опери стала Одеса, завдяки важливому міжнародному значенню як торговельного центру.[15][16] Внесок до італійського репертуару зробили і місцеві композитори (Alexander Katakuzenos: Antonio Foscarini 1860, Jurjevič: Marino Faliero a Pietro di Calabria).[17] і до початку XX століття репертуар обмежувався італійським репертуаром.[18]
Натомість для заснування у містах постійних театрів до останньої третини XIX століття бракувало умов, і насамперед - кваліфікованих кадрів, в той час як шляхта до скасування кріпосного права у 1861 прку могла дозволити собі утримувати оркестри й акторські трупи з кріпаків.[1] І лише після скасування кріпосного права, звільнені музиканти отримали можливість працювати в театрах, першим з яких на українських теренах Російської імперії став Київський (після театрів у Петрограді і Москві.[19] 27 жовтня 1867 року тут було поставлено оперу "Аскольдова могила" Олексія Верстовського, оркестранти були найняті переважно із числа розпущенного невільницького оркестру графа Петра Лопухіна (1788–1873), тоді як співаків привіз підприємець Фердинанд Бергер з Санкт-Петербурга.[8][11][20] З 1874 року опери російською мовою ставили і в Харкові, де організацією справи займався Олександр Раппорт.[21] 1886 року харквський театр занепав, але був відновлений 1890 року.[22] У Тут диригентом працював Вацлав Сук, який презентував і власну оперу Lesův pán (1892).[22] В Одесі російські опери почали ставити в 1873 році,[21] і до 1910 року італійську було витіснено[18].
Після пожежі у 1883, театр було відновлено в 1887 році.[21] репертуар усіх трьох театрів орієнтувався на царську оперу в Петрограді (Mарінський театр) і Москві (Великий театр), і лише свої твори могли представити місцеві музиканти, втім жоден з них не проявив яскравої індивідуальності.[23] На рубежі XIX-XX століть тут ставились і вистави українською мовою, але переважно в міжсезоння, коли прийміщення винаймали українські театральні товариства.
З 1877 року німецькомовний професійний театр працював у Чернівцях, спочатку під опікою міста, а з 1884 року під опікою місцевої театральної команди.[7] Розквіт опери (і музичного життя в цілому) в Чернівцях пов'язаний з ім'ям композитора Войтєха Гржімали, який ставив тут і власні опери чеської мовою Zakletý princ a Švanda dudák.[24]
До української тематики звертались російські композитори, серед яких Римський-Корсаков (Ніч перед Різдвом, Травнева ніч) Чaйковський (Мазепа і Черевички) i Бородін (Kнязб Ігор).
В укранїських колах ці опери однак сприймалися неоднозначно, бо лише віддалено передавали український дух.[25]
Церква св. Генріха (по-французьки Святого Анрі, голландський Сінт-Hendrikskerk) - псевдоготичний костел, який знаходиться в північно-східній частині бельгійської столиці Брюсселя.
Його адреса Parvis St. Анрі, 1200 Woluwe-Saint-Lambert.
Костел був зведений на початку 20 століття.
Селище Волюве-Сен-Ламбер розвивається як у передмістя бельгійської столиці.
З 1901 року з'явився власний прихід, і тут виникла парафіяльна школа.
У 1908 році було розпочато будівництво костьолу.
Названа на честь святого Генріха II, імператора Священної римської імперії 11 століття.
Будівництво було завершено в 1911 році.
Бібліотека Вацлава Гавела — збирає і збирає всі досутпні матеріали (зображення, звукові та письмові) та інші спогади про драматурга, дисидента комуністичного режиму, останнього чехословацького і першого чеського президента Вацлава Гавела з метою їх оцифровки, документації і досліджень та просування цієї особистості.
Організовує також лекційну діяльність, проводить конференції, організовує виховні заходи на для школярів та студентів і бере участь в публікаціях.[1]
Серед основних задач бібліотеки: надання документів з письменницької, філософської і політичної діяльностей Вацлава Гавела, створення цифрової бібліотеки творів чеських і зарубіжних вчених, а також студентів ВНЗ і середніх шкіл, широкої громадськості. Також бібліотека займається проведенням соціальних і культурних заходів для громадськості для розуміння історичної постаті Вацлава Гавела та проведенням дискусійних клубних зустрічей на соціально актуальні теми.
Інститут було створено 26. липня 2004 року у вигляді громадської організації,[2] натхненної американською традицією президентських бібліотек.
До 2011-го, за даними офіційного сайту, це був єдиний подібний проект на теренах Європи.[1] Бібліотеку було розташовано на вул. Катержинській (Kateřinská) 18 в районі Прага 2.
Навесні 2011-го підприємець Зденек Бакала представив план переміщення бібліотеки до будинку Біля стовпу Драгоміржина (U Drahomířina sloupu) на Лоретанській площі (Loretánské náměstí).[3] У 2015 році бібліотека переїхала на Ostrovní 30 в районі Прага 2, де проводяться семінари, авторські читання, виставки, концерти і театральні заходи.
У приміщеннях Галереї Монмартр в Řetězové 7, в Старому Місті знаходиться постійна експозиція «Вацлав Гавел: Чеська міф чи Гавел у двох словах».
З 2008 року директором був літературний критик і педагог, доцент Martin Путна, якого 1 червня 2011-го на рік заміняв колишній дипломат і дисидент, доцент Мартін Палоуш.[2].
В 2012-2015 роках функції директора виконувала Марта Смолікова.
У вересні 2015 року директором став Міхаел Жантовські.
Програмним директором є письменник і журналіст Йоахим Топол.
Серед засновників бібліотеки були Тимур Гавлова, Карел Шварценберг і Мирослав Петрусек.
Бібліотека бере участь у нагороджені «Ціна Вацлава Гавела за права людини», заснованої 2013 року, вона замінила «Премію прав людини Парламентської асамблеї Ради Європи», що видавалась раз на два роки з 2007-го.
2014 року лауреат отримав премію в 60 тисяч євро.[4]
Крім того, бібліотека з 2013 року організовує «Приз Бібліотеки Вацлава Гавела за студентське есе», в якому оцінюються три найкращих есе.[5]
У травні 2012 року було відкрито філіал бібліотеки в Нью-Йорку у вигляді фонду (The Vaclav Havel Library Foundation).
Її діяльність підтримують колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт і американські посли в Празі Крейг Степлтон, Вільям Кабанісс і Джон Шеттак.[6]
Лави Вацлава Гавела
Бібліотека створила проект Лави Вацлава Гавела. 2013 року було виготовлено і встановлено в Вашингтоні, Дубліні, 2014 року в Барселоні, Празі та Чеських Будейовіцах.[7]
Main Page
Інститут з дослідження тоталітарних режимів (ÚSTR) державна організація в Чеській республіці, що займається науковим вивченням і роз'ясненням епохи тоталітарних режимів в Чехословаччині: епох комунізму та нацизму.
Розкриття архівів і даних, за словами ініціаторів створення інституту, має запобігти спотворенню трактування чеської історії.
Інститут було створено 1 серпня 2007 року.
Вищим органом Інституту є Рада інституту, яка складається з семи членів, що обираються Сенатом Парламенту Чеської республіки на термін п'ять років.
Директором інституту з 1 січня 2008 року є журналіст і історик Павел Жачек.
На його період керівництва припала криза, коли з інституту пішли кілька молодих істориків (Томас Вілімек, Петро Блазек, Томас Буршик, Петро Коура, Прокоп Томек, Павло Палечек, Павлина Форманкова).[1] Рада інституту оголосила тендер,[2] в якому Павел Жачек не зміг продовжити свої повноваження, тож в лютому 2010 року головою було обрано історика Їржі Пернеса. Однак, 12 травня того ж року Рада інституту постановила замінити Пернеса Зденеком Газдром на цій посаді.
В наступному конкурсі в серпні 2010 року переміг Данило Герман,[3] який головував в інституті до квітня 2013-го.[4] Управління інститутом 2013-го було доручене полоністу і перекладачеві Павлі Фогловій, [5] згодом на конкурсі на посаду директора переміг історик Зденек Газдра, що обіймає цю посаду з травня 2014.[6]
Першою головою правління Інституту була Надія Кавалірова, яка також керує Конфедерацією політичних в'язнів.
Заступником голови став Іван Деймал;[7] після його смерті його місце зайняла журналіст Моніка Шустрова, яка змінила Кавалірову в січні 2013-го.
З жовтня 2013 року головою ради є Еміліє Бенешова.
Інститут почав функціонувати 1 лютого 2008 року.
Додатково було створено підлуглу установу "Архів компонентів безпеки",[8] який є адміністративним органом і керує архівом інституту.
Інститут публікує журнал" Пам'ять і історія.
Інститут розташований в Празі, на вулиці Сівецовій, яка раніше носила назву Гавелкова.[9]
Діяльність інституту часто стає об'єктом критики, особливо з урахуванням кола питань, якими цей інститут займається.[10] У нинішньому вигляді інститут часто згадується як антикомуністичний пам'ятник.[11] До критики приєднався і Чеський союз борців за свободу, який скаржиться на те, що інститут достатньою мірою не вивчає нацистський режим.[12] Раніше союз вимагав публікації списків агентів гестапо, що інститут і зробив.[13]
Словаччина, Інститут пам'яті нації Польща, Інститут національної пам'яті Німеччина, Управління федеральної перевірки документів Державної безпеки колишньої НДР
Директори інституту
Порядок Чоловік Термін 1 Павел Жачек 1 січня 2008 - 31 березня 2010 2 Іржі Пернес 1 квітень 2010 - 12 травня 2010 3 Зденек Газдра (тимчасовий директор) 13 травня 2010 - 15 серпня 2010 4 Даніель Герман 16 серпня 2010 - 10 квітня 2013 5 Павла Фоглова 11 квітня 2013 - 30 квітня 2014 6 Зденек Газдра з 1 травня 2014
Статті за темою
Інститут з вивчення тоталітарних режимів Facebook: ÚSTR, Пам'ять та історія, Бібліотека Jána Langoše, Історія 21. століття Інститут з вивчення тоталітарних режимів на Youtube Об'єктивне минуле не існує, - говорить директор угорського музею комунізму
Main Page
↑ http://www.lidovky.cz/zacka-opustili-dalsi-historici-dmw-/zpravy-domov.aspx?c=A081218_155334_ln_domov_bat.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ http://www.ustrcr.cz/cs/vyberove-rizeni-na-funkci-reditele-ustavu.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ http://www.ustrcr.cz/cs/usneseni-z-38-jednani-rady-ustr.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ http://www.lidovky.cz/rada-ustr-odvolala-reditele-hermana-odsouzenihodne-rika-necas-pb0-/zpravy-domov.aspx?c=A130410_150016_ln_domov_mct Rada odvolala ředitele ÚSTR.
Dostupné online. ↑ http://zpravy.idnes.cz/novym-reditelem-ustavu-pro-studium-totality-se-stal-namestek-zdenek-hazdra-1vc-/domaci.aspx?c=A140416_181400_domaci_cen.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ Radu Ústavu pro studium totalitních režimů povede Kavalírová (iDNES.cz, 14.12.2007) ↑ Archiv bezpečnostních složek ↑ Zveřejnění dokumentace procesu změny názvu ulice Havelkova - Ústav pro studium totalitních režimů. www.ustrcr.cz [online]. [cit.
2016-07-13]. Dostupné online. ↑ Demokratická levice, ÚSTR a co dál? ↑ Proč je ÚSTR spíše hlasatelem dogmatu než vědeckou institucí ↑ Odbojáři jdou proti ÚSTR: Ať bádá i o německé okupaci, nebo ho rovnou zrušte ↑ PhDr. Jiří Jaroš Nickelli - Konečně vydat seznamy gestapáků ↑ http://zpravy.idnes.cz/necas-k-odvolani-reditele-ustr-hermana-dhq-/domaci.aspx?c=A130415_131835_domaci_jw.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ Odvolání Hermana z ÚSTR bylo protiprávní, rozhodl soud.
Dostupné online. ↑ http://zpravy.aktualne.cz/domaci/odvolani-hermana-z-vedeni-ustr-bylo-v-poradku-rozhodl-soud/r~5cd21d4aa14b11e4a7d8002590604f2e/.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ http://zpravy.aktualne.cz/domaci/soud-odmitl-zrusit-vysledek-lonskeho-konkurzu-na-sefa-ustr/r~37d32dc23ba611e599c80025900fea04/.
Пропущений або порожній |title= (довідка)
Див. також: [[Агрегатна функція<br>]]
Див. також: [[Having (SQL)<br>]]
GROUP BY — синтаксична конструкція мови SQL для агрегації записів, вибраних за допомогою запиту SELECT.
Приклад використання
Нехай є таблиця статей, для кожної з яких з-поміж іншого зберігається рік їх написання.
Потрібно отримати огляд того, скільки статей було написано кожного року.
SELECT year, count(*) FROM articles GROUP BY year;
Результат може бути таким:
+------+----------+ | year | count(*) | +------+----------+ | 2006 | 7 | | 2007 | 15 | | 2008 | 22 | +------+----------+
Інші можливості
GROUP BY та агрегатні функції
Використання GROUP BY дозволяє оголошувати агрегатні функції.
Найчастіше використовується для підрахунку кількості записів, відповідних кожному значенню іншого стовпця (у вищенаведеному прикладі року), часто також суми, середнього арифметичного та інших статистичних оцінок вибраних записів.
У випадках, коли вибірку з GROUP BY необхідно додатково обмежити, а використовувати оператор WHERE не можна, оскільки він не працює з агрегатними функціями, необхідно використовувати спеціальне ключове слово HAVING, яке дозволяє задавати умови над агрегатними функціями.
Деякі системи керування базами даних (наприклад, MySQL) підтримують конструкцію WITH ROLLUP, що вживається з оператором GROUP BY.
Запит із конструкцією WITH ROLLUP поверне, згідно зі стандартом, рядки зі значенням NULL у тих стовпцях, відповідно до яких дані агрегуються (якщо вказані), а на місці значень агрегатних функцій — результати цих функцій для всіх рядків — наприклад, для кількості (count) це кількість усіх входжень, для суми (sum) — загальна сума і т.д.
Для вищенаведеного прикладу запиту
SELECT year, count(*) FROM articles GROUP BY year WITH ROLLUP;
результат буде схожий на:
+------+----------+ | year | count(*) | +------+----------+ | 2006 | 7 | | 2007 | 15 | | 2008 | 22 | | NULL | 44 | +------+----------+
Значення NULL в останньому рядку представляє загальний показник за всі роки.
Агрегованих стовпців або виразів може бути й більше — тоді результатний набір міститиме значення NULL із загальною сумою у зворотньому порядку, крім зазначених в операторі GROUP BY.
Народився 1975 року в міста Брунтал, в дитинстві і юності жив у Врнбому под Прадедом.
Починав як технолог і майстер скловаріння в місцевій склярні, спеціалізувався на витворах ручної роботи зі скла.
На початку 2000 року створив Studio PVM (Photography Studio Visual Media), яка навчає мистецтву фотографії і суміжних засобах масової інформації, а також.
Фото розглядається як образотворчий засіб масової інформації.
Для мистецтва Павла характерний особливий вид гумору, який допомагає висвітлювати серйозні теми.
Окрім фотографії, Матела працює з рухомим зображенням, інсталяціями, скульптурами або перфомансами.
Окрім того, займається музикою і літературою.
Університет Усті-над-Лабем, FUUD, докторська програма візуальної студії.
University of Derby (Великобританія), FADT, Arts in Photography (річне стажування) Університет Усті-над-Лабем, FUUD, відділення фотографії Сілезький університет в Опаві, ITF, відділення творчої фотографії Середня професійна школа художників, відділення художньо-ремісничої обробки скла
2000-2010: професійний фотограф і викладач фотографії (Празька фотошкола, Празький центр підвищення кваліфікації, Середня реміснича школа, Школа творчої фотографії, художня школа в Празі 9, курси художньої фотографії студії PVM
2002-2004 — фоторедактор газеті Mladá fronta DNES
1993-2002 — технолог і художній майстер в скляній промисловості
2013 Будинок Кафки, Прага, презентація школи PVM на фестивалі Prague Photo
2012 DOX: презентація школи PVM на фестивалі Prague Photo
2003 Новоместська ратуша (Novoměstská radnice Прага: ITF Сілезька університет – вибір дипломних робіт Будинок мистецтв Опава: ITF Сілезький університет – Диплом і klauzurní роботи 1998-2003 C&K роботи сіль Чеські Будейовіці: проект "Від краю до центру" Летенський тунель в Празі: проект "Na první dobrou"
2001 Галерея Elektráreň Poprad Будинок Мистецтв Zlin: проект “Злін та його люди 1998-2001“
2010 Whitehaven, Вітсайдські острови, Австралія: серпень, 2010 Vida Restaurant, Паддінгтон, Австралія: It never ends, 6-7/2010
Посилання
Робота
Павєл Матела
Павєл Матела (Pavel Matela, * 1975 Брунтал) — сучасний чеський фотограф, викладач фотографії, художник.
2007 Gallery of Колегія Hungaricum Vienna: The Best of Fresh Europe Budapest Kogart Галерея Budapest:Fresh Europe Галерея Еміль Філлі в Усті-над-Лабем: дисертації на тему фотографії та цифрових ЗМІ Open Show University of Derby: випускні роботи випускників спеціальності «Arts in Photography»
Владімір Брабєц (15 травня 1934 , Прага – 1. вересень 2017, Нова-Вага під-Плесі) - чеський актор.
В.Брабєц ще з дитинства був схильний до гри в театрі. Він також співав у дитячому хорі.
Відразу після Другої світової війни грав у Празькому театрі для молоді Míly Mellanové – сьогодні Акрополь (1946–1948 рр., дитячий театр). У 1953 р. В.Брабєц закінчив DAMU у професорів Мілоса Недбала, Отомара Крейчі та Радована Лукавського. Разом з ним, наприклад, навчалися Петро Ханічик, Властіміл Хашек, Йозеф Зіма та Ян Штепаньков.
У 1980 році В.Брабєц отримав звання заслуженого художника , а в 1998 році він отримав премію Франтишека Філіпповського на чемпіонаті з танцю у повному розмірі в Пржелочі.
Завдяки його ролі майора Земан (30 випадків майор Земан), багато людей думають, що він був активним комуністом.
Його політичне переконання щодо тоталітаризму можна обговорити лише сьогодні, але залишається фактом те, що він ніколи не входив до КПК.
В.Брабєц народився в сім'ї Густава Брабєця (1899 - 1986) - художника з села Шанов біля Раковника та його дружини Анни, уродженої Штисов (1899 - 1985).
Густав Брабєц походив з рлдини, що мала дванадцять дітей. Під час Першої світової війни п'ять його братів і сестер загинули. А сам Густав воював на італійському фронті.
Окрім Владіміра, у них було двоє старших дітей: син Джордж (1924 - 1980) та донька Власта (нар. 1927 р.).
19 квітня 1955 року В.Брабєц одружився з Надєждою Знамінком (1932-2016). У них народилося двоє дітей. Старший Павло (нар.
1957 р.) закінчив FAMU і працює режисером. Розлучений, з нинішньою дружиною має сина Яна (нар.
1993 р.). Молодша донька Хелена (нар. 1964 р.) працює актрисою.
Від першого чоловіка має доньку Анну (нар. 1984 р.), а від з другим чоловіком виховали доньку Лєну (нар. 1991 р.), яка працює художником.
В онуки Анни у Владіміра Брабєца є правнуки Себастяна (нар. 2008 р.) та Філіп (нар. 2011 р.), а в онуки Лєни правнучка Джасмін (нар.
2013 р.). Загалом у подружжя Брабєців станом на 2014 рік, було двоє дітей, троє онуків і три правнуки.[1]
Після школи В.Брабєц працював у 1953–1954 рр. в Мосту, а з 1959 року в Національному театрі у Празі.
Грав у драмах, як, наприклад, Ромео і Джульєтта, Приборкання норовливої або Сірано де Бержерак.
З Національного театру пішов у відставку в травні 1975 року, коли прямо під час вистави Сірано де Бержерак стався серцевий напад. Другий В.Брабєц отримав у вересні 2002 року біля Національного музею).
В.Брабєц став актором кінокомпанії Кіно студія Баррандов, але не отримав підтримки глядачів. Тому він знову повернувся на сцену Національного театру, де грав ролі до 1994 року, коли після розбіжностей з керівництвом театру пішов на пенсію.
З тих пір він був позаштатним актором.
Наприклад, він десять років був актором музичного театру "Карлін" (наприклад, мюзикли "Моя прекрасна леді", "У джазі тільки дівчата (Хто любить погарячіше)", "Звонокоси" або "Ангел з дияволом у тілі").
В останні роки він виступав у мюзиклах празького театру Бродвей граючи у пєсах Клеопатра і Три мушкетери.
Першу роль у фільмі В.Брабєц вперше зіграв уже в чотирнадцять років у фільмі Гаєра "Хрестова трійка " (Křížová trojka, 1948).
Ще під час навчання він отримав роль молодого юнака у фільмах Революційний 1848 рік (1949) і Велика пригода (Velké dobrodružství; 1952).
Пізніше було зіграно кілька невеликих ролей десантників і солдатів (Візит хмари, Провини Володимира Олмера, Нерішучий стрілок, Дзвінок-будильник, Втрачені слід і Вересневі ночі).
Фільм не давав йому ніякої ролі, щоб впоратись з його театральними ролями - в основному ті, які не підходили його таланту.
Великих ролей насправді було всього кілька: Франтішек Адам фон Валленштейн у фільмі "Останні троянди від Казанови" (1966), в якому він вступає у суперечку з підступним графом Казановою (Фелікс ле Бре).
Після цього В.Брабєц отримав роль самотнього соліста Корди в дитячому фільмі "Капітан Корда" (1970), канцлера імператора Рудольфа II в історичній комедії "Весілля пана Вока" (1970) і герцога Орлеанського у біографічному фільмі "Секрет великого оповідача" (Tajemství velkého vypravěče).
У комедійному жанрі він зіграв, наприклад, як безідейно король в обох творах казки "Щастя з пекла". У фільмі він вже грає лише невеликі ролі.
Більше успіху йому принесло телебачення. Наприклад, у телевізійних постановках "Матроси з Котора", "Винеси на гору свою могилу" (Vynes na horu svůj hrob) або "Небезпечна людина".
Цікава була роль В.Брабєца у постановці "Якщо одного разу я піду" (1985), де він зіграв старіючого чоловіка, який з дітьми використовує свою дружину (Іву Джанджурува), як покоївку. Тому вона, нарешті, вирішує піти у відставку.
Хороша гра також була продемонстрована у постановці "Генерал Ілля" (1995).
Окрема глава у кар'єрі В.Брабєца дубляж.
Він був у Чехії голосом багатьох відомих зарубіжних акторів, таких як Джек Леммон ("У джазі тільки дівчата (Хто любить погарячіше"), Гаррі Моргана (серіал M*A*S*H), Макса фон Сюдова, Шона Коннері та Iєна Голма (у двох частинах великого фільму "Володар перснів").
Він також озвучував актора Джорджа Бонда Роджера Мура.
↑ .
ISBN 978-80-7243-740-5.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ https://www.novinky.cz/kultura/448014-zemrel-vladimir-brabec.html.
Пропущений або порожній |title= (довідка)
Фільми
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна.
Докладніше — на сторінці Владімір Брабєц (значення).
Наприкінці життя у В.Брабєца були проблеми із здоров'ям.
У 2015 році він пережив серцевий напад.
А 1 вересня 2017 року він помер у санаторії На Плеше в Пршбраме (Na Pleši na Příbramsku).[2]
Найбільшу популярність, проте, отримав В.Брабєц у мильних операх.
Відразу ж після першого інфаркту він отримав роль Яна Земана - поліцейського та комуніста. Нині вже легендарний, але спірний серіал "30 випадків майора Земана" (1974-1979 роки), які принесли йому популярність у багатьох глядачів.
Бездоганною була роль розлученого батька Річарда Джокля у серіалі "Моя загальноосвітня школа" (My všichni školou povinní; 1984).
Йому довелося знову повернутися до ролі майора Земан у майбутньому фільмі "Майор Земан повертається!", але зйомки фільму не почались.
В.Брабєц також написав велику книгу "Майор Земан – Як я це бачу сьогодні".
Владімір Брабєц
.
ISBN 80-901103-0-4.
Пропущений або порожній |title= (довідка) .
ISBN 80-902586-9-7.
Пропущений або порожній |title= (довідка) .
ISBN 978-80-7360-796-8.
Пропущений або порожній |title= (довідка) .
ISBN 80-7185-245-7.
Пропущений або порожній |title= (довідка)
Seznam děl v Souborném katalogu ČR, jejichž autorem nebo tématem je Vladimír Brabec Vladimír Brabec v archivu Národního divadla Vladimír Brabec v Česko-Slovenské filmové databázi Vladimír Brabec na Kinoboxu.cz Vladimír Brabec ve Filmové databázi Владімір Брабєц на сайті Internet Movie Database (англ.) Vladimír Brabec - video z cyklu České televize 13. komnata
Творчість
Метеоролог - науковий фахівець в області метеорології, вивчення атмосфери, погоди і клімату.
Метеорологів, що складають прогнози погоди, називають синоптиками.
Метеоролог
Чехословацька федеративна республіка офіційна назва чехословацької держави в чеській мові від 29. у березні 1990 року в 22. квітня 1990 року[1] Назва держави був згодом в короткий час змінено на Чеська і Словацька Федеративна Республіка.[2] Офіційна назва в словацькій мові пролунав Чесько-словацька federatívna республіка.
Міжнародна кар'єра
Література
Є братом екс-капітана збірної Чехії Томаша Росицького[1] і сином колишнього футболіста Іржі Росицького.
Після закінчення активної кар'єри став футбольним агентом.[1]
Починав займатися футболом у клубі "Компресореч", звідки його з братом Томашем забрали у празьку Спарту.
У 18 років перейшов до Aтлетіко Мадрид, у якому грав за резервну команду.Подальший розвиток кар'єри ускладнила травма правої ноги. С 2000 по 2003 года играл в австрийском "Брегенце", откуда перешёл в пражскую "Спарту".
В 2004 году был отдан в аренду в ФК Яблонець. У липні 2005 перейшов до Богеміанса, але через постійні проблеми зі здоров'ям змушений був завершити професійну кар'єру.[1]
У 1997 році дебютував у молодіжній збірній Чехії. Зіграв у двох матчах.
Проти Югославії (0-1) та Лівану (3-3).[2]
Іржі Росицький Особові дані Народження
Клубна статистика
Посилання
Іржі Росицкий (* 11. листопада 1977 року)- чеський футболіст, колишній захисник/півзахисник.
Ліга Матчі Голи Хвилини Клуб AUT I. liga 2000/01 30 1 – Брегенц AUT I. liga 2001/02 16 2 – Брегенц AUT I. liga 2002/03 17 0 – Брегенц CZE I. liga 2003/04 3 0 105 Яблонець CZE CELKEM I. LIGA 3 0 105 AUT CELKEM I. LIGA 63 3 –
Profil hráče na transfermarkt.com 0 Profil hráče na bdfutbol.com (španělsky) Profil hráče na hetliga.cz (чеськ.)
Іржі Росицький
Dostupné online. ↑ http://zdopravy.cz/brnenske-letiste-zazije-nejvetsi-expanzi-v-historii-rumunsky-blue-air-otevre-sedm-linek-5611/.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ Brno čeká příští rok expanze, Blue Air otevře sedm nových linek. www.airways.cz [online]. [cit. 2018-01-09].
== Blue Air Moravia == ІАТА 0B ІКАО BMS Позивний BLUE MESSENGER Початок діяльності березень 2018 Базовий аеропорт Брно, Чехія Основні напрямки 7 (Барселона, Брюсель, Мілан, Рим та Львів. А також Дубровик та Спліт влітку. ) Розмір флоту 1літак Boeing 737-500
Blue Air Transport чеська авіакомпанія, що базується в Брно.
З березня 2018 року будуть виконуватися рейси з брно , аеропорт Туржани.[1] Це дочка румунської авіакомпанії Air Blue, була заснована в січні 2018 року.
Буде літати в семи напрямках і на одиному Boeing 737-500 місткістю 126 місць, придбаний Blue Air.
Власники 35% - Південноморавський край, решта 65% - Blue Air.[2]
Ця авіакомпанія літатиме з Брно, регулярно до Барселони, Брюсселя, Мілана, Риму та Львова.
Тільки в літній час це також будуть напрямки Дубровник та Спліт..[3]
Карел Хартман
Карел Хартман (6 липня 1885 Пржибрам – 16 жовтня 1944 Аушвіц) — чеський хокеїст, який в якості члена хокейної команди успішно представляв Чехословаччину на кількох міжнародних турнірах.
Також працював спортивним функціонером.
Карел Хартман народився у заможній єврейській родині у Пржибрамі. Через кілька років після його народження родина перебралася до Праги. Почав грати у хокей за ČSS Прага на позиції ровера.
Виступав у складі збірної Богемії у її першому матчі проти канадців, це була команда канадських студентів Оксфорду. Після Першої Світової війни виступав за збірну Чехословаччини на офіційних турнірах. Завоював у складі збірної бронзові медалі Зимової Олімпіади у Антверпені.
Пізніше цей турнір також визнали першим Чемпіонатом світу. У наступних трьох роках Карел Хартман у складі збірної брав участь у Чемпіонатах Європи і послідовно вигравав срібні, золоті та бронзові нагороди. У період з 1922 до 1923 року обіймав посади віце-президента ЛІГА та президента Чехословацької асоціації хокею.
Карел Хартман за професією був юристом, також працював спортивним журналістом. У 1942 році разом з сім'єю був депортований до концентраційного табору Терезіенштадт. 16 жовтня 1944 Хартмана разом з дружиною перевели до Аушвіца, де вони померли в того ж дня. два його сини Ян та Джирі пережили голокост та емігрували до США.
Посилання
All Boom!, 2014 Motýlí efekt (Ефект метелика), 2015
Примітки
Вацлав Лебеда Основна інформація
Dostupné online. ↑ http://www.ireport.cz/clanky/rozhovory/voxel-interview-ze-vseho-nejradeji-se-vracim-domu.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ http://bandzone.cz/burnout.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ BALUŠEK, Honza.
Dostupné online. ↑ http://www.ceskyslavikmattoni.cz/hvezda-internetu-2013/cmsarticle.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ BUJÁČKOVÁ, Tea.
Rozhovor s Voxelem!.
Hudebnístránky.cz [online].
2014-05-20 [cit.
2015-02-26].
Dostupné online. ↑ http://www.ceskyslavikmattoni.cz/hvezda-internetu-2014/cmsarticle.
Пропущений або порожній |title= (довідка) ↑ SOUČEK, Karel.
Písničkář Voxel chce jezdit a jezdit a jezdit.
Hudebníknihovna.cz [online].
2014-01-19 [cit.
2015-02-26].
Hovno hoří (укр. Лайно горить) це збірка оповідань Петра Сабаха з 1994 року.
На основі книги був у 1999 році знятий фільм Pelíšky.
Назва взята з прологу, який описує різницю між двома світами, світом, чоловічим і жіночим, і, перш за все, різниця між двома поглядами на життя і на світ.
Дівчата їдучи на автобусі з Парижа з ентузіазмом обговорюють покупки , два хлопчики всю дорогу "серйозно", обговорюють проблему, чи горить лайно ...
Розділяє їх тільки вузький прохід між сидіннями, але символічно їх розділяє набагато більше, у багато разів більша прірва.
Назва «Hovno hoří»
Книга включає в себе три прозові тексти – розкази Sázka і Bellevue та новелу Вода з соком.
Деякі сцени з новели Вода з соком були використані в фільмах Pelíšky і Pupendo і також однойменний короткометражний студентський фільм "Вода з соком" ("Voda se šťávou").
Халупа - чеське прізвище:
Альбін Халупа (1880–???) – чехословацький політик, депутат від соціал-демократів Алеш Халупа (1924-1993) – чеський архіваріус, працівник Архіву Національного музею в Празі Далібор Халупа– чеський письменник Франтішек Халупа (художник) (1828–1887) – чеський художник і ілюстратор Франтішек Халупа (письменник) (1857–1890) – чеський поет, письменник і журналіст Яромир Халупа (* 1955) – чеський політик, депутат PSP від соціал-демократів Іржі Халупа(* 1946) – драматург і сценарист чеського телебачення Карел Халупа (1902-1963) – чехословацький політик і депутат Леопольд Халупа (* 1927) – судетський вояк і генерал Німецької армії, колишній головнокомандувач сил Нато в Центральній Європі Мілан Халупа – чеський хокеїст Петр Халупа (музикант) – чеський музикант Петр Халупа(богослов) (* 1954) – чеський священик і богослов Радек Халупа – чеський програміст Рудольф Халупа (1875–???) – чехословацький політик, депутат від соціал-демократів Томаш Халупа (* 1974) – чеський журналіст і політик Вацлав Халупа (* 1967) – чеський спортсмен-весляр Вацлав Халупа (актор) (* 1974) – чеський актор Властіміл Халупа (* 1919) – чеський політик Властіслав Халупа (1919-2002) – чехословацький політик, емігрант і агент StB
Халупа (прізвище)
Посилання
Статистика турніру на RSSSF.com
"Спарта" 1896 року
1896 року відбувся перший зареєстрований футбольний турнір на території сучасної Чехії.
Його назва звучала чемпіонат Чехії і Моравії.
Турнір під такою назвою відбувся в цілому 9 разів і його останній розіграв був проведений у 1902 році.
Всі турніри були неофіційні.
Сезон Чемпіон Віце-чемпіон '1896' (jaro) ČFK Kickers Praha SK Slavia Praha '1896' (podzim) DFC Praha AC Sparta Praha '1897' (jaro) SK Slavia Praha SK Slavia Praha B '1897' (podzim) SK Slavia Praha AC Sparta Praha '1898' SK Slavia Praha AC Praha '1899' SK Slavia Praha SK Slavia Praha B '1900' SK Slavia Praha SK Slavia Praha B '1901' SK Slavia Praha ČAFC Vinohrady '1902' ČAFC Vinohrady AFK Karlin
Портал «Fotbal»
Чемпіонат Богемії - вищої футбольні змагання на території сучасної Чехії, що з перервами тривали з 1909 по 1917 рік.
За цей час було проведено п'ять сезонів, в двох з яких брали участь представники з усієї Чехії - у розіграшах 1912 і 1913 років. Турнір став другим в історії регіону футбольним чемпіонатом після [[Чемпіонат Чехії та Моравії (1896—1902)|чемпіонату Чехії та Моравії]], що розігрувався у 1896—1902 роках
Досягнення
Почав тренерську кар'єру у молодіжних командах "Спарти" (Прага) і "Богеміанс 1905".
Потім він працював в якості помічника тренера "Вікторії" (Жижков), і влітку 2013 року замінив на лавці празької команди Італа Фаваріна.
Був головним тренером команди у 2013-2015 роках.
У сезоні 2014/15 зайняв з командою 4 місце у Другій лізі, втім через фінансові проблеми команда була понижена у класі.[2]
У червні 2015 року вперше очолив клуб вищого дивізіону "Слован" (Ліберець), замінивши Давіда Ваврушку[3].
Його великим успіх став вихыд команди до групового етапу Ліги Європи 2015/16 після того, як пройшли у кваліфікації ізраїльський "Хапоель" (Кір'ят-Шмона) і хорватський "Хайдук".
Незважаючи на сенсаційну перемогу 1:0 на полі "Марселя", у підсумку чехи стали лише третіми за французьким клубом і португальською "Брагою".
У грудні 2017 року очолив "Славію" (Прага).[4] У своєму першому сезоні в клубі він привів до перемоги у національному кубку.[5]
Володар Кубка Чехії: 2017/18
Індивідуальні
Тренерська кар'єра
Їндржих Трпишовський Особові дані Народження
Їндржих Трпишовський (Jindřich Trpišovský, * 27. лютого 1976) - чеський футбольний тренер, який зараз виступає в команді SK Slavia Praha.
Його тренерським зразком є німець Юрген Клопп.[1]
"Славія" (Прага)
Тренер місяця у чемпіонаті Чехії: серпень 2015, жовтень 2015, квітень 2017
Імператорський луг, вид проти течії річки
Острів Імператорський луг, вид на північ.
Імператорський луг - штучно утворений острів 1,7 км в довжину на Влтаві в районі Прага-Сміхов.
Спочатку ця територія називалася Королівський луг.
Це був широкий берег, на якому, ймовірно, відбувався великий коронаційний бенкет короля Богемії Вацлава II у 1297 році.
У ХІХ століття луг став популярним місцем відпочинку пражан.
Тут проходили громадські заходи і спортивні матчі..
Островом Імператорський луг став штучно, після того як в 1899–1903 роках тут був побудований Сміховський порт, спочатку як гавань імператора Франца Йосифа І.
На футбольному полі острова в 1896 році, відбулося перше дербі Славії та "Спарти".[1] В даний час на полі грає команда "Радліце" з чемпіонату Праги.[2]
В даний час на острові знаходиться гавань для малих судів, наметовий табір, спортивні майданчики і ресторан.
Панорама острова з Вишеграду
Література
Zašla sláva Invalidovny a Korábu (чеськ.)
Примітки
Статистика сезонів
Лібень (футбольний клуб) Повна назва {{{повна назва}}} Засновано {{{рік заснування}}} Населений пункт {{{місто}}}, {{{країна}}} Стадіон {{{стадіон}}} Ліга {{{ліга}}} {{{сезон}}} {{{місце}}} Домашня Виїзна
Лібень (SK Libeň) - колишній чеський футбольний клуб з Праги, заснований 1903 року. Зник у 1951 році шляхом злиття зі "Спартою". Найбільші успіхи клубу припали на міжвоєнний період, коли "Лібень" був традиційним учасником чемпіонаті Чехословаччини.
Загалом же у вищому дивізіоні клуб провів сім сезонів (1925, 1925/26, 1928/29, 1932/33, 1938/39, 1940/41, 1946/47), з результатом 130 матчів, 23 перемоги, 13 нічиїх, 94 поразок і різницею голів 194-494.
1903 – СК Лібень (Sportovní klub Libeň) 1948 – ЗСЄ Сокол Лібень (Závodní sportovní jednota Sokol Libeň) 1949 – ЗСЄ ЧКД Соколово Лібень (Závodní sportovní jednota Českomoravská-Kolben-Daněk Sokolovo Libeň) 1951 – злиття зі "Спартою"
[[Файл:Шаблон:Прапор Československo|20x13px|Československo]] Československo (1925 – 1939) Sezóny Liga Úroveň Z V R P VG OG +/- B Pozice 1925 Asociační liga 1 9 3 1 5 20 32 -12 7 7.
[[Файл:Шаблон:Прапор Protektorát Čechy a Morava|20x13px|Protektorát Čechy a Morava]] Protektorát Čechy a Morava (1939 – 1944) Sezóny Liga Úroveň Z V R P VG OG +/- B Pozice ...
1944/45 Fotbalová liga se nehrála [[Файл:Шаблон:Прапор Československo|20x13px|Československo]] Československo (1945 – 1947) Sezóny Liga Úroveň Z V R P VG OG +/- B Pozice ...
Портал «Fotbal»
Слован (Ліберець)
Взимку 2010 року тренувався з командою "Чеські Будейовиці", але в кінцевому підсумку підписав контракт зі "Слованом" (Ліберець).
Втім і у цій команді основним не став, через що здавався в оренду в команди "Усті-над-Лабем", Вікторія Жижков і "Варнсдорф".
У лютому 2013 року повернувся в Ліберець.
Після відходу Давіда Бічіка в січні 2013 року Коварж став основним воротарем "Слована" і допоміг йому зайняти на третє місце в чемпіонаті.
Завдяки цьому наступного року зіграв з командою у Лізі Європи, де також був основним воротарем і допоміг пройти "Сконто"[2][3] та "Цюрих".[4][5] Втім в останньому раунді кваліфікації чехи все ж поступились іспанській "Севільї" і до групового етапу не пройшли.[6]
Перед початком сезону 2014/15 Коварж перейшов у ізраїльський клуб "Хапоель" Хайфа, де протягом півтора сезони був основним воротарем.[7] У лютому 2016 року контракт було розірвано і Пржемисл повернувся в Чехії, де тренувався з молодіжною командою "Слована".[8]
У вересні 2016 року підписав контракт з болгарським клубом"Черно море" (Варна), де грав до кінця 2016 року, провівши 12 матчів у чемпіонаті і два у Кубку.[1]
У 2017 році виграв з командою титул чемпіона, а рік потому чеський Кубок, втім основним воротарем у команді так і не став.
Пржемисл Коварж Особові дані Народження
Пржемисл Коварж (Přemysl Kovář * 14. жовтня 1985 року, Босковице) - чеський футболіст, воротар "Славії".
За межами батьківщини виступав на клубному рівні в Греції, Ізраїлі та Болгарії, а в Чехії виграв чемпіонат і національний кубок.
Вихованець клубу "Словацко", втім до першої команди пробитись не зумів і у 2006 році переїхав на правах оренди в інший чеський клубу "Куновіце", а сезон 2006/07 провів у грецькій третій лізі, виступаючи за клуб "Ламія".[1] Після повернення в "Словацко" контракт воротаря не було продовжено і він перейшов у "Главіце".
У грудні 2016 року став гравцем "Славії".[1]
в
Під керівництвом Йосипа Одложила кваліфікувався на Олімпійські ігри 1988 року в бігу на 1500 метрів, але зайняв 38 місце у кваліфікації з часом 3:46.41.
Ян Кубіста ( 27. травня 1960, Прага) - колишній чехословацький легкоатлет, бігун на довгі дистанції. Триразовий чемпіон Чехословаччині у бігу на 800 метрів. Став першим легкоатлетом в Чехословаччині, що пробіг 1500 метрів менш ніж за 3ː35.
Почав займатись в спортивному товаристві "Спарта" (Прага). У 1981 році став чемпіоном Чехословаччини у бігу на 800 метрів з часом 1:49,36.
Титул він захистив також у двох настипних роках 1982 і 1983 (1:48,01 і 1:47,58).
На mistrovstvích Чеської республіки завоювала два титули на osmistovce (1981 і 1983) і три титули в štafetě 4 х 400 м зі своїми колегами з "Спарти" у Празі в період з 1981 до 1983.
В його найкращий сезон 1983 року встановив особисті рекорди на 800 (1ː47,27) і 1500 метрів (3ː34,87), а також досяг навіть свого найбільшого міжнародного успіху, зайнявши 10 місце на чемпіонаті світу в Гельсінкі в бігу на 1500 метрів.
.
ISBN 978-80-7376-352-7.
Пропущений або порожній |title= (довідка) Citace monografie Název Kdo byl kdo v české atletice Vydavatel Olympia Místo Praha Rok 2013 Strany 147-148 ISBN 978-80-7376-352-7 Citace monografie Název Kdo byl kdo v české atletice Vydavatel Olympia Místo Praha Rok 2013 Strany 147-148 ISBN 978-80-7376-352-7
Портал «Sport» Портал «Česko» Портал «Lidé»
Міст Макуха (Makuchova lávka) - міст для пішоходів і велосипедистів через струмок Ботич в Празі 10, район Вршовіце.
Він розташований приблизно в 100 метрах на південь від моста на Вршовіцькій вулиці.
З'єднує вулиці Українську і Пржипоточну біля перетину з вулицею К Ботічі.
Будівництво тривало три місяці, пішохідний міст був відкритий 18 грудня 2017 року.
Вартість нового мосту становила сім мільйонів чеських крон.[1]
Пішохідний міст був відкритий як безіменний.
За ініціативою Канцелярії уряду Чеської республіки[2] 17 травня 2018 року, Рада міста Праги назвада його Мостом Макуха на честь Василя Макуха, який в листопаді 1968 року в Києві спалив себе в знак протесту проти радянської окупації Чехословаччини.[3] При виборі назви зіграло роль і те, що міст спирається на українську вулицю, і назва пов'язана з місцевістю.[4][5]
Міст довжиною 24 м і від 3 до 5 м в ширину.
Висота пішохідного мосту над рівнем Ботича на рівні 4,8 м.
Несуча конструкція складається з чотирьох сталевих балок, які з'єднані залізобетонною конструкцією.
По обидві сторони від мосту на висоті 1,3 м розташовані сталеві поручні. .[6]
Портал «Architektura a stavebnictví» Портал «Praha»
Йозеф Марко (Jozef Marko, нар 19 травня 1946 року) - колишній чехословацький футбольний арбітр. Арбітр ФІФА з 1980 по 1992 рік.
В чехословацькій лізі судив у 1977-1993 роках, провівши в цілому 182 матч ліги, а також фінали кубка Чехословаччини 1987 і 1993 років.
Як арбітр ФІФА у період 1980-1992 відсудив десять міжнародних матчів збірних, а також 12 матчів у єврокубках (3 матчі Кубка європейських чемпіонів, 3 матчі у Кубку володарів кубків 3 матчах і 6 ігор в Кубку УЄФА).
З 1993 року став працювати у новоствореному Словацькому футбольному союзі.
Пізніше був членом та заступником голови комісії суддів УЄФА.
Перелік міністрів внутрішніх справ Чеської Республіки - це хронологічний огляд членів уряду Чеської Республіки, які працюють в цьому офісі:
Замовлення Міністр фотографії партії термін від - до уряду 1.
Йозеф Грьоссер KSČ 8 січня 1969 - 23 жовтня 1970 року Уряд Станіслава Разла </br> Уряд Йозефа Кемпні та Йозефа Корчака 2.
Йозеф Юнг KSČ 23 жовтня 1970 - 21 квітня 1988 року Уряд Йозефа Кемпні та Йоз!ефа Корчака </br> Другий уряд Йозефа Корчака </br> Третій уряд Йозефа Корчака </br> Четвертий уряд Йозефа Корчака </br> Уряд Йозефа Корчака, Ладислава Адамека, Франтішека Пітри та Петра Пітарта 3.
Вацлав Йіречек KSČ 21 квітня 1988 - 5 грудня 1989 року Уряд Йозефа Корчака, Ладислава Адамека, Франтішека Пітри та Петра Пітарта 4.
Антонін Градіра KSČ 5 грудня 1989 р. - 29 червня 1990 р Уряд Йозефа Корчака, Ладислава Адамека, Франтішека Пітри та Петра Пітарта 5.
Томаш Граділек OF 29 червня - 14 листопада 1990 року Уряд Пітера Пітара 6.
Томаш Сокол OF , потім OH 14 листопада 1990 р. - 2 липня 1992 р Уряд Пітера Пітара 7.
Ян Румл ODS 2 липня 1992 - 31 грудня 1992 року Перший уряд Вацлава Клауса
Замовлення Міністр фотографії партії термін від - до уряд 1.
Ян Румл ODS 1 січня 1993 р. - 7 листопада 1997 р Перший уряд Вацлава Клауса </br> Другий уряд Вацлава Клауса 2.
Jindřich Vodička ODS 8 листопада 1997 р. - 2 січня 1998 р Другий уряд Вацлава Клауса 3.
Кирило Свобода KDU-CSL 2 січня 1998 - 22 липня 1998 року Уряд Йозефа Тошовського 4.
Вацлав Груліч ČSSD 22 липня 1998 - 4 квітня 2000 р Уряд Мілоша Земана 5.
Станіслав Гросс ČSSD 5 квітня 2000 - 4 серпня 2004 року Уряд Мілоша Земана </br> Уряд Владимира Шпідли 6.
Франтішек Бублан ČSSD 4 серпня 2004 - 4 вересня 2006 року Уряд Станіслава Гросса </br> Уряд Іржі Пароубека 7.
Іван Лангер ODS 4 вересня 2006 - 8 травня 2009 року Перший уряд Мірека Тополанека </br> Другий уряд Мірека Тополанека 8.
Мартін Печіна безпартійний, розроблений CSSD 8 травня 2009 - 13 липня 2010 року Уряд Яна Фішера 9.
Радек Джон Громадські справи 13 липня 2010 - 21 квітня 2011 року Уряд Петра Нечас 10.
Ян Кубіце безпартійний 21 квітня 2011 - 10 липня 2013 року Уряд Петра Нечас 11.
Мартін Печіна безпартійний 10 липня 2013 - 29 січня 2014 року Уряд Іржі Руснока 12.
Мілан Чованек ČSSD 29 січня 2014 - 13 грудня 2017 року Уряд Богуслава Соботка 13.
Любомир Метнар безпартійний для YES 13 грудня 2017 - 27 червня 2018 року Перший уряд Андрія Бабиша 14.
Ян Хамачек ČSSD від 27 червня 2018 року Другий уряд Андрія Бабіша
Список директорів і президентів поліції Чеської Республіки Список міністрів внутрішніх справ Чехословаччини
SMER-SD · SaS · SNS · SNS · LS-NS · МИ МАЄМО СІМ'Ю · МОСТ-СЕРІЯ · МЕРЕЖА Політична система Сло ваччини </br> Конституція Словацької Республіки Конституційні чиновники Президент Словацької Республіки Андрій Кіска </br> Прем'єр-міністр Словацької Республіки Пітер Пеллегріні </br> Голова Національної ради Словацької Республіки Андрій Данко </br> Уряд SR · NR SR Вибори в Словаччині (з 1989 р.) Парламентські вибори: </br> 1990 · 1992 · 1994 · 1998 · 2002 · </br> 2006 · 2010 · 2012 · 2016 · Місцеві вибори: </br> 1990 · 1994 · 1998 · 2002 · </br> 2006 · 2010 · 2014 Президентські вибори: </br> 1993 · 1998 · 1999 · 2004 · </br> 2009 · 2014 · 2019 Вибори до Європейського Парламенту: </br> EP 2004 · EP 2009 · EP 2014 · EP 2019 Інші варіанти в Словаччині: </br> ВУК 2001 · ВУК 2005 · ВУК 2009 · </br> VÚC 2013 · VÚC 2017 Політичні партії та рухи Зовнішня політика
( 1969 - 71 ) Уряд Штефана Садовського та Петра Колотки Прем'єр-міністр Штефан Садовський (січень-травень 1969 р.), Петро Колотка (з травня 1969 р.) ( 1971 - 76 ) Перший уряд Пітер колоткі Прем'єр-міністр Петро Колотка ( 1976 - 81 ) Другий уряд Петера колоткі Прем'єр-міністр Петро Колотка ( 1981 - 86 ) Третій уряд Пітер колоткі Прем'єр-міністр Петро Колотка ( 1986 - 89 ) Уряд Петра Колотки, Івана Кнотека та Павола Гривняка Прем'єр - міністр Пітер колоткі (до жовтня 1988), Іван Knotek (жовтень 1988 року по червень 1989 року), Павол Hrivnák (з червня 1989) ( 1989 - 90 ) Уряд Мілана Чіча Прем'єр-міністр Мілан Чіч
Словацька Республіка в складі CSFR (1990–1992)
У складі Чеської і Словацької Федеративної Республіки
( 1990 - 91 ) Перший уряд Владимира Мечіара Прем'єр-міністр Владимир Мечіар ( 1991 - 92 ) Уряд Яна Чарногурського Прем'єр-міністр Ян Чарногурський ( 1992 - 94 ) Другий уряд Владимира Мечіара Прем'єр-міністр Владимир Мечіар
уряди незалежної держави
(1992 - 94) Другий уряд Владимира Мечіара - продовження Федерації Прем'єр-міністр Владимир Мечіар ( 1994 ) Уряд Юзефа Моравчика Прем'єр-міністр Юзеф Моравчик ( 1994 - 98 ) Третій уряд Владимира Мечіара Прем'єр-міністр Владимир Мечіар ( 1998 - 2002 ) Перший уряд Мікулаша Дзурінди Прем'єр-міністр Мікулаш Дзурінда ( 2002 - 06 ) Другий уряд Мікулаша Дзурінди Прем'єр-міністр Мікулаш Дзурінда ( 2006 - 2010 ) Перший уряд Роберта Фіцо Прем'єр-міністр Роберт Фіцо ( 2010 - 2012 ) Уряд Івети Радічової Прем'єр-міністр Івета Радічова ( 2012 - 2016 ) Другий уряд Роберта Фіцо Прем'єр-міністр Роберт Фіцо ( 2016 - 2018 ) Третій уряд Роберта Фіцо Прем'єр-міністр Роберт Фіцо ( 2018-на сьогоднішній день) Уряд Петера Пеллегріні Прем'єр-міністр Петер Пеллегріні
Див. також
Список урядів Чехії Список урядів Чехословаччини cs:Seznam vlád Slovenska
Словацька країна (1938–1939)
( 1938 ) Перший уряд Йозефа Тісо Прем'єр-міністр Йозеф Тісо ( 1938 - 39 ) Другий уряд Йозефа Тісо Прем'єр-міністр Йозеф Тісо ( 1939 ) Третій уряд Йозефа Тісо Прем'єр-міністр Йозеф Тісо ( 1939 ) Уряд Юзефа Сівака Прем'єр-міністр Юзеф Сівак ( 1939 ) Уряд Кароля Сідора Прем'єр-міністр Кароль Сідор
Перша словацька республіка (1939–1945)
( 1939 ) Четвертий уряд Йозефа Тісо Прем'єр-міністр Йозеф Тісо ( 1939 - 44 ) Уряд Войтеха Тука Прем'єр-міністр Войтех Тука ( 1944 - 45 ) Уряд Штефана Тісо Прем'єр-міністр Штефан Тісо
Словацька Соціалістична Республіка в складі Чехословаччині (ЧРСР, 1969–1990)
Уряд Петера Пеллегріні є поточний уряд Словаччини.
Призначений 22 березня 2018 року президентом Андреєм Кіска.
Прем'єр-міністр Пітер Пеллегріні з найсильнішої парламентської партії ПРАВИЛА - соціал-демократія , яка перемогла на парламентських виборах 2016 року.
Уряд складається з 15 членів (6 з SMER-SD, 3 безпартійних від SMER-SD, 1 від SNS, 2 безпартійних від SNS, 3 з MOST-HÍD ).
Уряд Словаччини прлг пгои прои пгл прло кег7 456 34ка ваг78и шшрр апрг енш755 мау5 66ш.
.mw-parser-output div/**/#portallinks a{font-weight:bold} Portály: Politika | Slovensko cs:Vláda Petera Pellegriniho
Після відставки третього уряду Роберта Фіца внаслідок політичної кризи після вбивства журналіста Яна Кучака 15 березня 2018 року Президент Андрій Кіска того ж дня призначає нового прем'єр-міністра Петера Пеллегріні . [1]
Пеллегріні почав формувати свій кабінет 16 березня. [1] Перше подання складу уряду сталося 19 березня; [2] але Президент відкинув його із вимогою кадрових змін. [3] 21 березня Кіска отримав нове подання (головним чином на міністра внутрішніх справ), і наступного дня призначив новий уряд.
Уряд Пелегріні отримав довіру 26 березня 2018 року, коли на його підтримку проголосували 81 зі 144 депутатів: члени SMER-SD, SNS , MOST-HÍD і три незалежні депутати. [1]
Портфель Міністр Партія на посаді до Прем'єр-міністр Словацької Республіки Петер Пеллегріні SMER-SD 22 березня 2018 року Віце-прем'єр-міністр з питань інвестицій та інформатики Річард Раші SMER-SD 22 березня 2018 року Віце-прем'єр-міністр і міністр фінансів Петро Кажімір SMER-SD 22 березня 2018 року Віце-прем'єр-міністр і міністр сільського господарства і розвитку Габріела Матечна SNS 22 березня 2018 року Віце-прем'єр-міністр і міністр охорони навколишнього середовища Ласло Солімос MOST-HID 22 березня 2018 року Міністр закордонних і європейських справ Мирослав Лайчак nestr. (ном. SMER-SD ) 22 березня 2018 року Міністр внутрішніх справ Томаш Друкер nestr. (ном. SMER-SD ) 22 березня 2018 року 17 квітня 2018 року Пітер Пеллегріні (доручено керівництву) [1] SMER-SD 17 квітня 2018 року 26 квітня 2018 року Дениса Сакова [2] \ t SMER-SD 26 квітня 2018 року Міністр юстиції Gábor Gál MOST-HID 22 березня 2018 року Міністр оборони Петро Гайдош SNS 22 березня 2018 року Міністр економіки Петро Жига SMER-SD 22 березня 2018 року Міністр праці, соціальних справ і сім'ї Ян Ріхтер SMER-SD 22 березня 2018 року Міністр охорони здоров'я Андреа Калавська nestr. (ном.
Список Міністрів внутрішніх справ Чехословаччини — хронологічний огляд очільників Міністерства внутрішніх справ Чехословаччини. У 1918–1939 рр
Швегла ( 14 листопада 1 918 - 15 вересня +1920 ; ( RSZML ) Ян Черни ( 15 вересня 1920 - 7 жовтня 1922 ; (без політичної приналежності) Ян Малипетр ( 7 жовтня 1922 - 9 грудня 1925 ; ( RSZML ) Франтішек Носек ( 9 грудня 1925 - 18 березня 1926 ; ( ЧСČSL ) Ян Черни ( 18 березня 1926 - 7 грудня 1929 ; (без політичної приналежності) Юрай Славік ( 7 грудня 1929 - 29 жовтня 1932 ; ( RSZML ) Ян Черни ( 29 жовтня 1932 - 14 лютого 1934 ; (без політичної приналежності) Йозеф Черни ( 14 лютого 1934 - 22 вересня 1 938 ; ( RSZML ) Ян Черни ( 22 вересня - 1 грудня 1938 ; (безпартійний) Отакар Фішер ( 1 грудня 1938 - 15 березня 1939 ; ( SNJ )
.mw-parser-output div/**/#portallinks a{font-weight:bold} Portály: Politika cs:Seznam ministrů vnitra Československa
За протекторату
Алоїс Еліаш ( 27 квітня - 1 липня 1939 р. ) Йозеф Єзек ( 1 липня 1939 - 19 січня 1942 р. ) Річард Бінерт ( 19 січня 1942 - 5 травня 1945 р. )
Юрай Славік ( 21 липня 1940 - 5 квітня 1945 р. )
Вацлав Носек ( 5 квітня 1945 - 14 вересня 1953 ; ( КСЧ ) Рудольф Барак ( 14 вересня 1953 - 23 червня 1961 ; ( KSČ )) Любомир Штроугал ( 23 червня 1961 - 23 квітня 1965 ; ( KSČ )) Йозеф Кудрна ( 23 квітня 1965 - 15 березня 1968 ; ( KSČ )) Йозеф Павло ( 15 березня - 31 серпня 1968 ; ( KSČ ) Jan Pelnář ( 31 серпня 1968 - 28 січня 1970 ; ( KSČ )) Радько Каска ( 28 січня 1970 - 28 лютого 1973 ; ( KSČ ) Яромир Обзіна ( 30 березня 1973 - 20 червня 1983 ; ( KSČ ) Вратислав Вайнар ( 20 червня 1983 р. - 11 жовтня 1988 р .; ( KSČ ) Франтішек Кінкл ( 12 жовтня 1988 р. - 3 грудня 1989 р . ; ( KSČ )) Франтішек Пінч ( 3 - 10 грудня 1989 ; ( KSČ ) Маріан Чалфа , Ян Чарногурський і Вальтр Комарек, відповідальні за спільне управління ( 10 - 30 грудня 1989 року ) Річард Sacher ( 30 грудня 1989 - 27 червня 1 990 ; ( ČSL ) Ян Лангош ( 27 червня 1990 - 2 липня 1992 ; ( DS ) Петр Чермак ( 2 липня - 31 грудня 1992 ; ( ОРВ )
Примітка: У період з 1950 по 1953 рр. Поліцейські управління потрапили під Міністерство національної безпеки, а Міністерство внутрішніх справ виконувало по суті адміністративну функцію.
Список міністрів фінансів Чеської Республіки є хронологічним оглядом членів уряду Чеської Республіки, за періодом і урядом:
За Чехословацької Федерації
# Міністр партія термін від - до термін від - до Уряд 1.
Леопольд Лер KSČ 1 січня 1969 17 грудня 1973 Rázl Кемпни і Корчак Korčák II.
Ярослав Тлапак KSČ 17 грудня 1973 18 червня 1986 Korčák II.
Jiří Nikodým KSČ 18 червня 1986 29 червня 1990 р Корчак, Адамек, Пітра і Пітар 4.
Карел Špaček OF 29 червня 1990 р 2 липня 1992 р Pithart 5.
Іван Кочарник ODS 2 липня 1992 р 31 грудня 1992 р Клаус І.
# Міністр Партія термін від - до Уряд 1.
Іван Кочарник ODS 1 січня 1993 р 2 червня 1997р Клаус І.
Клаус II.
Іван Піліп ODS / US 3 червня 1997р 22 липня 1998 року Клаус II.
Іво Свобода ČSSD 22 липня 1998 року 20 липня 1999р Земан 4.
Павло Мертлік ČSSD 21 липня 1999р 12 квітня 2001 року Земан 5.
Іржі Руснок ČSSD 13 квітня 2001 року 15 липня 2002 року Земан 6.
Богуслав Соботка ČSSD 15 липня 2002 року 4 вересня 2006 року Шпідла Грос Парубек 7.
Vlastimil Tlustý ODS 4 вересня 2006 року 9 січня 2007 року Topolánek I. 8.
Мирослав Калушек KDU-CSL 9 січня 2007 року 8 травня 2009 року Topolánek II.
Едуард Янота безпартійний [стор. 1] 8 травня 2009 року 13 липня 2010 року Фішера 10.
Мирослав Калушек TOP 09 13 липня 2010 року 10 липня 2013 року Нечас 11.
Ян Фішер безпартійний 10 липня 2013 року 29 січня 2014 року Руснок 12.
Андрій Бабіш ANO 29 січня 2014 року 24 травня 2017 Соботка 13.
Іван Пілни ANO 24 травня 2017 13 грудня 2017 року Соботка 14.
Alena Schillerová nestr. для ANO 13 грудня 2017 року діюча Бабіш І.
Бабіш II.
Seznam ministrů financí Československa ryytygfhkjjhjtr6u hh68in gui8 yu66457nn de55b p--lj vffhiijhgfgjkj bbhi..gyyh y6689 .lloiy678 yuoonb cgbv 6788b .98 ,hh .
.mw-parser-output div/**/#portallinks a{font-weight:bold} Portály: Politika cs:Seznam ministrů financí České republiky
Список міністрів Чехії дає огляд міністрів та інших членів уряду у всіх урядах Чеської Республіки.
Також згадуються прем'єр-міністри і віце-прем'єр-міністри, а члени урядів, які не очолювали жодне міністерство, є міністерськими рівнями (міністри без портфеля і голови Законодавчої ради Уряду).
cs:Seznam ministrů České republiky
Список міністрів юстиції Чеської Республіки — хронологічний огляд членів уряду Чеської Республіки, які працюють в цьому офісі .
Галерея міністрів юстиції на сайті justice.cz
cs:Seznam ministrů spravedlnosti České republiky
# Міністр Партія Термін повноважень Уряд 1.
Вацлав Грабал ЧСС 8 січня 1969 29 вересня 1969 Rázl 2.
Jan Němec KSČ 29 вересня 1969 18 червня 1981 Rázl Кемпни і Корчак Korčák II.
Антонін Кашпар KSČ 18 червня 1981 5 грудня 1989р Korčák IV.
Korčák, Adamec, Pitra a Pithart 4.
Дагмар Burešová OF 5 грудня 1989р 29 червня 1990 р Korčák, Adamec, Пітра a Pithart 5.
Леон Ріхтер OF 29 червня 1990 р 8 січня 1992 р Pithart 6.
Іржі Новак ОРВ 24 січня 1992 р 31 грудня 1992 р Pithart Клаус І.
Перший уряд Вацлава Клауса був першим урядом незалежної Чехії і в той же час останнім (восьмим) урядом Чеської Республіки в рамках федерації (тобто повноваження уряду продовжені від створення незалежної Чехії 1 січня 1993 року).
Він діяв від 2 липня 1992 року до 4 липня 1996 року .
Уряд складала коаліція ODS , KDS , KDU-CSL і ODA.
Прем'єр-міністром був Вацлав Клаус .
Другий уряд Вацлава Клауса Список міністрів Уряду Чеської Республіки cs:První_vláda_Václava_Klause
Вотум довіри уряду підтримали всі 105 депутатів коаліції і один депутат LSU .
Уряд не отримав підтримки представників лівого блоку (KSČM і SDL), ČSSD , SPR-RSČ, HSD-SMS та інших депутатів LSU.
Опівночі з 31 грудня 1992 року по 1 січня 1993 року спільна Чеська та Словацька Федеральна Республіка була розпущена, а незалежні держави, Чехія та Словацька Республіка були створені.
У лютому того ж року відбулося грошове відділення, під час якого була створена чеська крона.
Міністерство конкуренції та Міністерство економіки були створені 31 жовтня 1992 року . Міністерство державного контролю припинило своє існування з 1 липня 1993 року і було замінене Верховним контрольно-ревізійним управлінням .
Ім'я Ігор Немец (Igor Němec):
Ігор Немец (лінгвіст) (1924–2005) - чеський мовознавець Ігор Немец (політик) (1959) - чеський політик, приматор (мер) Праги та голова Управління захисту персональних даних cs:Igor Němec
Ігор Немец (* 6 квітня 1959, Прага ) - колишній чеський політик, після оксамитової революції, депутат Чехословаччини Будинку Націй і Будинок народу Федеральних Зборів від Громадянського Форуму (OF), пізніше ODS, Міністр Уряду Чехії.
У 1990-х роках депутат Палати депутатів від Громадянської демократичної партії (ODS), під час історичної повені 2002 року був мером столиці Праги, на початку XXI століття — президент Шахового союзу Чехії.
У 2005–2015 роках був головою Управління захисту персональних даних Чехії.
З серпня 2005 року був головою Управління захисту персональних даних і був призначений на посаду Сенатом 4 серпня 2005 року; [1] з 1. У вересні 2005 року, після вступу на посаду, полишив партію ODS і не є членом жодної політичної партії.
Через п'ять років був підтверджений Сенатом 23 червня 2010 р. [2] [3] і згодом призначений президентом Клаусом .
Його наступником 2015 року стала Івана Янь , колишня суддя Конституційного суду.
Він є шахістом магістерського рівня і був президентом Шахового союзу Чехії на початку 21 століття.
Походить з родини, яка зазнала переслідувань фашистської і комуністичної диктатури.
Вивчав чисельну математику на факультеті математики та фізики Карлового університету.
До 1987 року працював математиком-аналітиком на факультеті загальної медицини Карлового університету, кафедри ядерної медицини.
У період з 1987 по 1990 рр. був співробітником софтверної компанії Meta. [1]
Одружений, із дружиною Ренатою має чотирьох дітей. [1]
На виборах 1990 року він сидів у чеській частині Будинку Націй Федеральних Зборів ( Празький виборчий округ) від Громадського форуму (OF).
Після розпаду останього 1991 року перейшов до групи Громадянської демократичної партії (ODS).
На виборах 1992 року перейшов до Народного дому (як лідер ODS у Празі).
Залишався у Федеральних Зборах до розпаду Чехословаччини в грудні 1992 року. [1]
У той час він також займав державні посади.
У 1991–1992 роках був міністром державного контролю в уряді Петра Пітхарта.[1][2] У наступному періоді він залишався в чеському уряді.
У 1992 році він знову сидів, як міністр контролю, за ОРВ в правління Вацлава Клауса .
Він перебував на цій посаді до червня 1993 року, коли це міністерство було скасовано (створено Головне контрольне управління ), а Немец став міністр без портфеля.
Він обіймав посаду міністра- голови Уряду Чеської Республіки .
Він також був призначений головою Урядової ради з питань науки і досліджень.
Залишався в уряді до кінця строку повноважень у 1996 року. [3]
З 1996 по 1997 рік був головою Управління державної інформаційної системи .
Потім він коротко повернувся до законодавчої влади.
Як альтернативний член, він приєднався до Палати депутатів Парламенту Чеської Республіки у вересні 1997 року від ODS і залишався там до позачергових виборів 1998 року .
Був членом зовнішньополітичного комітету Палати депутатів.
З 1998 року є членом Празької Міської Ради, відповідальної за культуру, фізичне виховання, церкви та релігійні товариства, для торгівельних ярмарок і виставок і для туризму.
У червні 2002 року став мером міста Прага (після того, як колишній міський голова Ян Касл залишив посаду та ODS).
У тому ж році в Празі трапилась нищівна повень .
Його твердження 13-го стало пам'ятним. Серпня 2002 року о 19 годині годин (хвиля затоплення наближалася до свого максимуму в той час), кажучи: «Я б сказав, що Празі не загрожує.
Ситуація, я б сказала, надзвичайно чудова.
Всі органи працюють як слід. … Тому більше струмків буде текти… Можливо, на цьому етапі не буде важливо, тому що якщо це 20, 10 сантиметрів… Важливо те, що затоплений район не буде поширюватися. " [1] На наступних осінніх муніципальних виборах 2002 року мандат мера не був захищений (кандидат ODS був Павел Бем ). [2]
Ing. Йозеф Люкс (Josef Lux; 1 лютого 1956, Усті-над-Орліці - 21 листопада 1999, Сіетл) був чеським політиком 90. 20 років . століття , голова Чехословацької народної партії (ČSL, пізніше KDU-ČSL) і міністр сільського господарства в кількох урядах Чехії, після оксамитової революції чехословацького депутат Палати народів і Народної палати Федеральних Зборів в 90 - е МП палата депутатів .
У 2000 році був нагороджений орденом Т. в пам'яті . G. Масарика II. клас.
Список літератури0
Список робіт у Росії Союзний каталог Чехії , автором чи темою якого є Josef Lux Йозеф Люкс Josef Lux на сайті Фонду Йозеф Люкс Пароль Josef Lux v Хто був у нашій історії 20-го століття ČT Historical Magazine o Йозеф Люкс a lidovcích статті, написані Josef Lux та стосовно Josef Lux на офіційному сайті KDU-ČSL Людина, що залишилася трохи нижче верхньої частини програми Чеського радіо плюс, присвячена Йозефу Люку.
1980 року закінчив Сільськогосподарський університет у Брно, а потім працював на різних посадах (у тому числі заступник голови) в колгоспі Східної Чехії. [1] Професійно, починаючи з 1990 року, його назвали Головою тваринництва в ZZZ ZZD , Двориско . [2]
З 1982 року він був членом Чехословацької народної партії, але до листопада 1989 року він був лише членом Чехословацької народної партії. [1] Його політична кар'єра почалася після 1989 року.
З 1989 року є членом неполітичного Демократичного руху Масарика .
Він вже давно є членом вищого законодавчого органу.
30 січня 1990 сіл в процесі кооптації Федеральних Зборів після Оксамитової революції в чеській частині Палати народів (виборчий округ немає 46 -. Усті - над - Орлім , Східної Чехією ) в якості заступника для демократів.
Він захищав свій мандат на виборах 1990 року .
На виборах 1992 року він перейшов до Будинку народу.
Він залишався у Федеральних Зборах до розпаду Чехословаччини в грудні 1992 року. [2] [3] [4] [5]
У вересні 1990 року був обраний головою ČSL на позачерговому з'їзді в Ждяр-над-Сазавоу, коли він переміг серед восьми кандидатів (у тому числі нинішнього голови Йозефа Бартончіка ).
У своїй презентації він виступав за праву, християнсько-демократичну орієнтацію партії.
Він також захищав свою позицію на 6-му з'їзді в березні-квітні 1992 року.
Потім партія обрала нову назву - Křesťanská a demokratická unie – Československá strana lidová.
Крило навколо колишнього президента Бартончіка було політично ослаблене, і партія виступила за праву коаліційну співпрацю.
Після виборів 1992 року KDU-ČSL фактично приєднався до уряду, а Йозеф Люкс став міністром сільського господарства і одночасно віце-прем'єром у першому уряді Вацлава Клауса .
Йозеф Люкс був затверджений головою KDU-ČSL на 7-му з'їзді партії восени 1995 року.
У той час він почав підкреслювати тему соціально-ринкової економіки. [1] [2]
Після виборів 1996 року вступив до Вищої законодавчої асамблеї Чеської Республіки, коли був обраний до Палати депутатів Парламенту Чеської Республіки від KDU-ČSL.
Однак на виборах нинішня урядова коаліція не здобула парламентської більшості.
Складання другого уряду Вацлава Клауса було складним.
У своїх переговорах по коаліції Йозеф Люкс зажадав чотирьох міністерських місць для KDU-ČSL і в той же час відмовився приєднатися до уряду меншості без домовленості із ČSSD.
Проте, Йозеф Люкс відмовився від пропозиції Милоша Земана обійняти посаду прем'єр-міністром.
У другому уряді Вацлава Клауса, який був остаточно сформований існуючими коаліційними партіями (але залежним від толерантності ČSSD), він знову зайняв посаду міністра сільського господарства і заступника голови Кабміну.
Проте в 1996-1997 роках коаліційні відносини погіршилися, і Йозеф Люкс вивів свою партію на більшу відстань від ODS Вацлава Клауса.
До другого туру виборів до Сенату 1996 року голосував проти потенційного домінування ODS у Сенаті, і тому KDU-ČSL підтримав чотирьох кандидатів ČSSD у другому турі.
У той час KDU-ČSL Lux представила себе як альтернатива як ODS, так і ČSSD і прагнула зайняти позицію великої політичної партії за прикладом Німеччини та ХДС .
На 8-му з'їзді KDU-ČSL у Градець-Кралове у вересні 1997 року Йозеф Люкс заявив, що KDU-ČSL є третьою найпотужнішою політичною формацією в країні і просунувся у своїй трансформації до надконфесійної християнсько-демократичної партії. [1] [2]
28 листопада 1997 року на позачерговій Національній конференції KDU-čSL було вирішено залишити партію коаліції.
Це сталося через день після того, як Йозеф Люкс зазначив, що якщо ОРВ не пояснить справи, що стосуються його фінансування, вихід з коаліції був реальним.
У той же час Люкс віддав перевагу продовженню нинішньої коаліції, але без Вацлава Клауса.
Потім, у грудні 1997 року, президент Вацлав Гавел попросив Джозефа Люкса провести новий уряд.
Не делегація Люка формувала уряд в конституційному сенсі, а мандат для політичного дослідження.
В результаті цих переговорів сформувався напів офіційний уряд Йозеф Тошовський , що складався з позапартійних експертів, членів коаліційних партій KDU-ČSL та ODA, та новоствореного Союзу Свободи як утворення, заснованого навколо фракції критиків Вацлава Клауса в ОРС.
У цьому уряді Йозеф Люкс знову був його заступником і міністром сільського господарства. [1] На початку виборів 1998 року Люкс захистив своє місце в палаті громад. [2]
Після виборів 1998 року Йозеф Люкс висловився за варіант коаліційного уряду KDU-ČSL, US та ČSSD, а інший відомий політик Народної партії Ян Касаль схилявся до правої коаліції з ODS.
Під час переговорів після виборів у Росії Влітку 1998 року переможцем виборів став прем'єр-міністр, голова ČSSD Мілош Земан , Luxe.
V до 16-членного уряду, за словами Земана і Люкса, вісім депутатів CSSD, чотири до KDU-CSL і US , з групою всіх міністрів кожна партія коаліції повинна мати право вето.
Проте CSSD був відхилений Союзом Свободи, і було укладено договір про опозицію між а ODS і ČSSD.
Внаслідок угоди про опозицію вплив Йозефа Люка на чеську політику зменшився.
Люкс спочатку навіть назвав договір про опозицію неконституційним і порівняв його з комуністичною конституцією до 1989 року, забезпечивши однопартійний уряд.
У вересні 1998 року Йозеф Люкс, як голова KDU-CSL, брав участь у створенні чотирьох коаліцій , групи з чотирьох менших політичних партій (KDU-CSL, ODA, US, DEU ), які хотіли перешкодити CSSD і ODS приєднатися до виборів Сенату 1998 року. в отриманні конституційної більшості у верхній палаті парламенту. [1]
24 вересня 1998 року Йозеф Люкс подав у відставку свої обов'язки, включаючи посаду президента в KDU-CSL, з причин здоров'я (важкий лейкоз).
24 вересеня 1999 р. в Сіетлі зробив операцію трансплантації кісткового мозку.
Операція пройшла успішно, але було ускладнення пневмонії [1] , яке піддалося 21. Листопад (в рано вранці 22. Листопада).
Він похований на Hemžích u Chocně .
Список міністрів юстиції Чехословаччини представляє хронологічний огляд членів урядів Чехословаччини, які очолювали Міністерство юстиції: [1]
Франтішек Сукуп : 14 листопада 1918 - 8 липня 1919 Франтішек Весели : 8 липня 1919 - 25 травня 1920 Альфред Мейснер : 25 травня 1920 - 15 вересня 1920 Попелюшка Августина : 15 вересня 1920 - 26 вересня 1921 Йозеф Доланський : 26 вересня 1921 - 9 грудня 1925 Карел Вішковський : 9 грудня 1925 - 18 березня 1926 Іржі Хаусманн : 18 березня 1926 - 12 жовтня 1926 Роберт Майр-Хартінг : 12 жовтня 1926 - 7 грудня 1929 Альфред Мейснер : 7 грудня 1929 - 14 лютого 1934 Іван Дерр : 14 лютого 1934 - 22 вересня 1938 Владимир Файнор : 22 вересня 1938 - 4 жовтня 1938 І 4 жовтня 1938 - 14 жовтня 1938 Ладислав Карел Феєрабенд : 14 жовтня 1938 - 1 грудня 1938 Ярослав Крейчі : 1 грудня 1938 - 15 березня 1939 [P 1] Ярослав Странський : 5 квітня 1945 - 6 листопада 1945 [P 2] Прокоп Дртіна : 6 листопада 1945 - 25 лютого 1948 Олексій Чепічка : 25 лютого 1948 - 25 квітня 1950 Штефан Раїс : 25 квітня 1950 - 14 вересня 1953 Вацлав Шкода : 14 вересня 1953 - 12 грудня 1954 Ян Бартушка : 12 грудня 1954 - 16 червня 1956 Вацлав Шкода : 16 червня 1956 - 11 липня 1960 Alois Neuman : 11 липня 1960 - 8 квітня 1968 Богуслав Кучера : 8 квітня 1968 - 31 грудня 1968 [P 3]
Список міністрів юстиції Чеської Республіки Список міністрів юстиції Словацької Республіки
cs:Seznam ministrů spravedlnosti Československa
Вибори до Національних зборів 1948 Вибори до Національних Зборів 1954 Вибори до Національних Зборів 1960 Вибори до Національних Зборів 1964 Вибори 1968 року
Вибори до Палати депутатів Федеральних Зборів 1971 У той же час відбулися вибори Чеської національної ради 1971 року та вибори 1971 року Словацької національної ради Вибори до Палати депутатів Федеральних Зборів 1976 У той же час відбулися вибори Чеської національної ради 1976 року та вибори Національної ради 1976 року Вибори до Палати депутатів Федеральних Зборів 1981 У той же час відбулися вибори в Чеській національній раді 1981 року та вибори Національної ради 1981 року Вибори до Палати депутатів Федеральних Зборів 1986 у той же час відбулися вибори Національної ради Чехії 1986 року та вибори Національної ради 1986 року
Після оксамитової революції 1989 року система політичних партій почала відновлюватися, вільні вибори у червні 1990 року .
Після розпуску Федерації національні ради Чехії та Словаччини 1 січня 1993 року змінилися на парламенти новоствореної Чехії та Словацької Республіки без виборів.
Вибори до Палати депутатів Федеральних Зборів 1990 р. ( Вибори до Національної Ради Чехії 1990 р. , Вибори до Національної Ради Словаччини 1990 р. ) Вибори до Палати депутатів Федеральних Зборів 1992 року ( Вибори до Національної Ради Чехії 1992 , Вибори до Національної Ради Словаччини 1992 )
Вибори Президента Чехословацької Республіки
ВVolby do zákonodárných orgánů Československa a České republiky 1920 - 2006, Český statistický úřad [Вибори до законодавчих органів Чехословаччини та Чехії 1920 - 2006, Чеська статистична служба]
.mw-parser-output div/**/#portallinks a{font-weight:bold} Portály: Politika sk:Volby v Československu
Перший законодавчий орган в Чехословаччині, Революційне національне зібрання , виник не засобом прямих виборів.
Його обирали з 1920 р. До двопалатного Національного зібрання Республіки Чехословаччини , до складу якого входили Палати депутатів від 300 членів і Сенат з 150 членів.
Обидві палати обиралися за пропорційною системою до Палати депутатів на 6 років, у Сенат на 8 років.
Але законодавчі періоди скоротилися, тому вибори були проведені разом в обох палатах (за винятком першого у 1920 році).
Склад обох палат кожного разу повністю оновлювався.
Виборче право, яке було обов'язковим, на виборах до Палати депутатів надавалось громадянам за досягнення віку 21, до Сенату — 26 років.
Кандидатами до Палати депутатів мали можливість стати громадяни, які досягли 30-річного віку і мали принаймні три роки громадянства, до сенату — за досягнення 45-річного віку і принаймні десять років громадянства.
Жупанні й районні начальники не мали можливості бути обрані до парламенту.
Вибори 18 квітня 1920 р. До Палати депутатів, травня до Сенату, вибори в Карпатській Русі відбулися в 1924 р. вибори 15 листопада 1925 року для обох палат вибори 27 жовтня 1929 р. до обох палат, згідно з новим законом 1927 р., не могли обирати активних членів армії і жандармерії Травень 1935 вибори до обох палат
Після війни Національна асамблея мала лише одну палату.
Лише партії, асоційовані в Національному фронті, могли претендувати на кандидатуру
26 травня 1946 р. До Установчих зборів
Після комуністичного перевороту в 1948 році система політичних партій була обмеженою і вибори стали лише формальними.
У 1969 році створено Федеральні Збори , що складалися з Палати Народів і Будинку Націй , і представницькі національні збори Чеської Національної Ради та Словацької Національної Ради .
Другий уряд Вацлава Клауса сформовано після виборів до Палати депутатів у 1996 році, складався з коаліції ODS, KDU-CSL і ODA .
Уряд меншини було призначено 4 липня 1996 року .
Зростання економічних проблем і взаємні претензії після початку афери з фінансуванням ODS восени 1997 року призвели до внутрішньої кризи і виходу KDU-ČSL і ODA з коаліції.
Уряд подав у відставку 30 листопада 1997 року і керував країною до 2 січня 1998 року, коли був призначений Уряд Йозефа Тосовського .
список учасників з датами відставки програми програми коаліційна угода Також копії на ruzovypanter.cz (все в одному файлі Microsoft Word ) Девід Шанс: Меншість коаліційний кабінет В.
Клаус 1996-1998: походження, характеристики, викликає падіння ( Portable Document Format 256KB) III. з'їзд чеських політологів 2006 (судовий розгляд) Урядовий огляд веб-сайту Уряду Уряду cs:Druhá vláda Václava Klause
Під час правління цієї коаліції, між іншим, була підписана чесько-німецька декларація про взаємні відносини та їх майбутній розвиток .
партії уряду кількість голосів на виборах % прибутку кількість місць у Палаті депутатів Чеської Республіки кількість місць в уряді голова партії ODS 1,794,560 29,62% 68 8 Вацлав Клаус KDU-CSL 489 349 8,08% 18 4 Йозеф Люкс ODA 385 369 6,36% 13 4 Ян Калвода провладні партії разом 2,669,278 44,06% \ t 99 15-16 ČR celkově 6,059,215 100% 200 -
Тільки меншість із 99 депутатів Палати депутатів мала урядову коаліцію, але вони довірилися голосуванню, оскільки 61 депутат ČSSD покинули залу (в обмін на голову голови Палати депутатів Мілоша Земана ) і 138 депутатів.
Уряд підтримали 98 депутатів, проти голосували депутат KSČM та SPR-RSČ .
Уряд мав 16 членів 2 - 12 травня і 15 — 23 жовтня - 8 листопада 1997 року .
Це список міністрів сільського господарства Словацької Республіки, який містить хронологічний огляд всіх членів уряду Словацької Республіки (включно з автономним словацькими урядами Другої республіки, корпус комісарів і уряди Словаччини за Чехословацької федерації), що діють в цьому кабінеті.
# Ім'я Фотографії Сторінка Уряд Термін повноважень Примітки 1 Пітер Бако HZDS </br> 2.
Уряд Мечиара 1 січня 1993 р. - 15 березня 1994 р Міністр сільського господарства та харчування.
2 Павло Конкош SDĽ </br> Уряд Я.
Моравчика 15 березня 1994 р. - 13 грудня 1994 р Міністр сільського господарства та харчування.
3 Пітер Бако HZDS </br> 3.
Уряд Мечиара 13 грудня 1994 р. - 30 жовтня 1998 р Міністр сільського господарства та харчування.
4 Павло Конкош SDĽ Перший уряд Дзурінда 30 жовтня 1998 - 15 жовтня 2002 року Міністр сільського господарства.
5 Жолт Саймон SMK 2-й уряд Дзурінда 16 жовтня 2002 - 4 липня 2006 року Міністр сільського господарства.
6 Мирослав Юреша HZDS Перший уряд Р.
Фіко 4 липня 2006 - 28 листопада 2007 року Міністр сільського господарства.
7 Zdenka Kramplová HZDS Перший уряд Р.
Фіко 28 листопада 2007 - 18 жовтня 2008 року Міністр сільського господарства.
8 Станіслав Бечик HZDS Перший уряд Р.
Фіко 18 жовтня 2008 - 16 вересня 2009 року Міністр сільського господарства.
9 Владимир Чован HZDS Перший уряд Р.
Фіко 16 вересня 2009 - 8 липня 2010 року Міністр сільського господарства.
10 Жолт Саймон MOST-HID Уряд Радичової 8 липня 2010 - 4 квітня 2012 року Міністр сільського господарства та розвитку села.
11 Omubomír Jahnátek SMER-SD 2-й уряд Р.
Фіко 4 квітня 2012 - 23 квітня 2016 року Міністр сільського господарства та розвитку села.
12 Габріела Матечна SNS 3-й уряд Р.
Фіко з 23 квітня 2016 року Міністр сільського господарства та розвитку села.
# Ім'я Фотографії Сторінка Уряд Термін повноважень Примітки 1 Павол Тепланський HSLS-SSNJ Уряд першого та другого уряду Дж.
Тізо 7 жовтня 1938 - 20 січня 1939 року V 1.
Уряд Тиси Міністр сільського господарства, торгівлі, громадських робіт і фінансів.
V 2. Міністр фінансів, торгівлі, сільського господарства 2 Петро Зацько HSLS-SSNJ Карола Сідора 11 березня 1939 - 14 березня 1939 року Міністр промисловості, торгівлі та торгівлі та міністр сільського господарства.
# Ім'я Фотографії Сторінка Корпус опікунів Термін повноважень Примітки 1 Ян Урсіні a Міхал Фалган DS KSS SP 7.
45 7 лютого 1945 - 21 лютого 1945 року Комісари з питань сільського господарства та земельної реформи.
2 Ян Урсіні DS SP 21.
45 21 лютого 1945 - 11 квітня 1945 року Комісар з питань сільського господарства та земельної реформи ( Міхал Фальган, заступник комісара).
3 Мартін Кветко DS СП 11 квітня - 18 вересня </br> SP 18.
9.
45 - 16.
46 </br> SP 16 серпня - 18 листопада 11 квітня 1945 - 18 листопада 1947 Комісар з питань сільського господарства та земельної реформи (16 серпня 1946).
4 Йозеф Стик DS SP 18.
48 18 листопада 1947 - 21 лютого 1948 року Начальник сільського господарства.
21 лютого 1948 р. Зникла.
5 Густав Гусак KSS (KSČ) SP 18.
48 24 лютого 1948 - 6 березня 1948 року Начальник сільського господарства.
Доручений 24 лютого після відставки Йосипа Стика.
6 Міхал Фалган KSS (KSČ) СП 6 березня - 18 червня 48 </br> SP 18.
48 - 17.
12.
54 6 березня 1948 - 20 вересня 1951 Співробітник сільського господарства та земельної реформи.
З 18 червня 1948 року сільськогосподарський офіцер.
7 Марек Чулен KSS (KSČ) SP 18.
54 20 вересня 1951 - 24 вересня 1953 Начальник сільського господарства.
8 Штефан Гажик KSS (KSČ) SP 18.
54 </br> SP 17.
56 24 вересня 1953 - 14 жовтня 1955 Начальник сільського господарства.
9 Міхал Чудік KSS (KSČ) SP 17.
56 </br> SP 2.
60 14 жовтня 1955 - 11 липня 1960 року Комісар сільського господарства, з 2 серпня 1956 по 1 липня 1959, комісар сільського господарства і лісового господарства, з 1 липня 1959 року, сільськогосподарський офіцер.
Сільські комісари і голови відповідних комітетів SNR в роках 1960-1968
# Ім'я Фотографії Сторінка SNR Термін повноважень Примітки 1 Міхал Чудік KSS (KSČ) SNR 1960-1964 14 липня 1960 - 23 березня 1963 Комісар і голова комітету з питань сільського господарства.
2 Коломан Боя KSS (KSČ) SNR 1964-1968 29 червня 1964 - 29 грудня 1968 року Комісар і голова комітету з питань сільського господарства.
З 27 квітня 1967 року комісар з питань сільського господарства та харчування.
# Ім'я Фотографії Сторінка Уряд Термін повноважень Примітки 1 Ян Янович KSS (KSČ) </br> vlády Š.
Садовський і П.
Колотка , 1, 2 і 3 уряду П.
Колотки 2 січня 1969 - 18 червня 1986 року Міністр сільського господарства та харчування.
Міністр сільського господарства у третьому уряді П. Колотки.
2 Жулій Варга KSS (KSČ) </br> Уряд П.
Колотки, І.
Кнотек та П.
Грівнака 18 червня 1986 р. - 8 грудня 1989 р Міністр сільського господарства та харчування.
3 Мирослав Беланський VPN M. Cic 12 грудня 1989 р. - 26 червня 1990 р Міністр сільського господарства та харчування.
4 Міхал Джатко KDH 1.
Уряд Мечиара 27 червня 1990 р. - 22 квітня 1991 р Міністр сільського господарства та харчування.
5 Вілям Оберхаузер KDH Уряд І.Чарногурського 23 квітня 1991 р. - 28 серпня 1991 р Тимчасовий міністр сільського господарства та харчування.
6 Йозеф Кршек KDH Уряд І.Чарногурського 28 серпня 1991 - 24 червня 1992 року Міністр сільського господарства та харчування.
7 Пітер Бако HZDS 2.
Уряд Мечиара 24 червня 1992 р. - 31 грудня 1992 р Міністр сільського господарства та харчування.
Після розпаду федерації він продовжував свою владу, тепер як міністр незалежної Словаччини.
список урядів Словаччини Seznam ministrů zemědělství České republiky Seznam ministrů zemědělství Československa
.mw-parser-output div/**/#portallinks a{font-weight:bold} Portály: Politika cs:Seznam ministrů zemědělství a rozvoje venkova Slovenské republiky
Медалі Євгенія Казбекова на Кубку світу 2017 з боулдеринг у Mnichově Чемпіонат світу із скелелазіння серед юніорів золото 2010 Edinburgh, кат. B спритність срібло 2011 Imst, кат. B спритність
Чемпіонат Європи Рік 2013 2015 2017 Спритність 21 32 18 Швидкість - - 30 Боулдеринг 17 - 13-14
Чемпіонат світу серед юніорів Рік 2010, кат B 2011, кат B 2012, кат A 2015, юніори Спритність 1 2 6 11 Швидкість 27-35 - - -
Примітки
Євгенія Казбекова (* 1996) — українська спортсменка, багаторазова чемпіонка України зі скелелазіння, юніорська чемпіонка світу із лазіння на спритність.
Відзнаки
Результати змагань
Чемпіонат світу Рік 2012 2014 2016 Спритність 35 25 31 Швидкість - - 44 Боулдеринг 33-34 27-28 21-22
Чемпіонат світу Рік [1] 2012 2013 2015 2016 2017 Спритність 48-49 x 39-42 19 16 індивідуально * , 19,33,36, , 32,22, , 18,36,46, , 17,14,14,51,20, , 19,14,22,30,8,11, Боулдеринг - 39 - - 23 індивідуально * - , 14, - - , 13-14,14,14,31, Комбінація - 24 - - 27
До зали слави чеського хокею обирають осіб, які зробили значний внесок у розвиток та успіхи хокею в Богемії, Чехословаччині і Чехії.
Зала слави знаходиться на першому поверху гелереї Harfa, поряд з хокеною ареною (на станції метро Českomoravská ).
6 травня 2010 року
15 грудня 2011 року
7 листопада 2012 року
Коли він був відкритий 4 листопада 2008 року під час святкування 100-річного чеського хокею [1] [2], загалом 41 особа [2] була відібрана групою експертів на чолі з Карелом Гутом [3] .
Потім кожен з них був прикрашений золотим ювілейним медалем, дошкою подяки і листом від прем'єр-міністра Чехії Мірека Тополанека [2] .
Станом на 22-ге січня 2019 року до зали слави обрано 134 особи [1].
Debrno селі, частина муніципалітету Dolany-над-Влтавою в окрузі Мельник.
Село розташовано за 2 км на захід від Долани і в за 3 км від Кралупів-на-Влтаві.
Селом протікає струмок Турський.
Тут зареєстровано 61 адресу,[1] постійно живе 55 жителів.[2]
Дебрно — також назва кадастрової території площею 1,85 км2.
Перша письмова згадка про село датується 1437 роком.[1]
Походження назви
Назва Дебрно виникло з імен форми dьbrьno прикметника, що означає місце, розташоване в debři (западина; dьbrь або dъbrь).[1]
Церква святого Готарда — прямокутна чотиригранна капличка, побудована 1769 року при дорозі до Голубіча, за 1½ км на південний захід від Дебрни.
Раніше тут була статуя св. Готарда в головній ніші, яка не збереглася. Згодом на стіни нанесли зображення святих Флоріана, Лінгарта і апостола Тадея.[1] За кілька метрів від каплиці перетинаються селища Дебрна, Голубів і Турська.
Каплиця св. Вацлава Садиби 1 та 3 Фермерський двір під номером 6
Струмок Турський восени
Селі Долани над Влтавою (до 2016 року носило назву Долани) розташовано в окрузі Мельник, Середньочеський край, на лівому березі річки Влтави, приблизно за 3 км на південний схід від міста кралупи-над-Влтавою.
Тут живе 918 людей.
Село тягнеться вздовж берега, де закінчується скеляста долина річки Влтава й починається місце злиття Влтави з Ельбою, це північна частина середньочеського краю.
До села належать села Дебрно, що розташовано за 2 км на південний захід в долині Турського струмка.
Транспорт
Наземні комунікації – В село ведуть дороги III. класу.
Залізниця – селище Долани-над-Влтавою знаходиться на залізничній трасі Прага - Кралупи-над-Влтавою - Дечин.
Це двоколійна електрифікована залізниця в європейської залізничної системи, частина загальнонаціональних трас, відкрита 1850 року.
Автобус – у районі Дебрно курсує приміський автобус Голубіце - Кралупи-над-Влтавою (в робочі дні 5 разів на день) Залізничний транспорт – лінія S4 (Прага - Враньяни - Гневіце) і R4 (Прага - Кралупи-над-Влтавою - Гневіце).
Через залізничну станцію Долани в робочі дні проходять по 29 пасажирських поїздів, по вихідним — 20.
З 11 червня 2017 зупинка носить ім'я Долани-над-Влтавою[1].
На території селища пролягають велосипедні маршрути № 0080 Долани - Дебрно - Голубіце - Окорж, № 0081. Влтава - Долани - Лібчице - Уголічки - Окорж. Влтава - Дебрно - Турсько - Уголічки - Унетіце.
Фотографії
Долани-над-Влтавою — це невелике село з хорошим залізничним сполученням.
На річці перед селом у місці, де річка rozestupuje, знаходиться гребля Долани з електростанцією; і причал Доланки на протилежному березі.
2002 року Долани пережиливелику повінь.
Перша письмова згадка про село датується 1318 роком.
Історія селища охоплює період з 1850 року донині.
1932
У селі Долани жило 615 жителів, 1932 року працювало:[1] перукар, 3 готелі, споживацьке товариство самодопомоги, швець, покрівельник, 8 селян, 2 м'ясників, 3 магазини, газетний кіоск, столяр, магазин з вугіллям, 2 садівництво.
Вид на греблю, канал навігації видно на передньому плані
Гребля Доляни
У 1986–1989 рр. його було реконструйовано: перебудовані водоймища, підземні переходи і стовпи водосховищ, побудовано нову диспетчерську станцію і нове технологічне обладнання. [1] Новий водозбір має три поля, [2] він виконаний з порожнистих сталевих закрилків, має бар'єр висотою 3,3 м на фіксованому порозі. [1] У складному положенні вони утворюють поріг типу Ямбор з мінімальним резервуванням води.
На лівому березі стоїть невелика гідроелектростанція,[1] що будувалась в листопаді 1995—січні 1998 років [2] [3] [4] Вона має потужність поглинання 80 м ³ [3], максимальний обсяг виробництва становить 4,55 МВт [3] [4] (5 МВт [2] ), робочий градієнт становить 2,3-4,2 метра. [3]
Шлюз Доланки, вхід
Велика замкова камера
Канал знаходиться на правій стороні річки, відокремлений від головної руки острівцем у формі місяця.
Частини каналу поза замками мають довжину 520 (над камерами) і 150 метрів (нижче камер) і ширину внизу 20-30 метрів.
[1] [2] Камер дві, одна за іншою і мають спільні двері. [3]
Гребля (шлюз) Долани — розташовано на річці Влтава на 26,7 км між містом Лібчіце-над-Влтавою і селом Доланки на правому березі і Доланами над Влтавою на лівому березі, в окрузі Мєльнік.
Складається з двохсторонньої греблі й каналу з будівлею на правій стороні річки.
Їй передує гребля Клечани, а потім гребля Міржейовіце.
Оригінальна адміністративна будівля
Побудову системи шлюзів на Влтаві й Ельбі проводила «Комісія Влтави і Ельби в Чеській Республіці», створена 1896 року.
Було побудовано 11 шлюзів між Прагою і Саксонією, розраховані на глибину навігації 2,10 м й вантажопідйомністю судна 1000 тонн. [1] Будівництво фінансувалося на дві третини урядом Австрії та третину чеським губернаторством. [2] Шлюз Долани було завершено 1901 року.[3][4] Наповнення водосховища призвело до затоплення кількох селищ, що також знищило млин Глушек.
Максимальна швидкість потоку в цьому місці була зареєстрована в серпні 2002 року на рівні близько 5300 м³ / с. [1]
Історія
Шлюз спочатку мав два поля, це був рухомий затвор зі складними зубцями. [1]
Петр Холечек (Petr Holeček, * 21 травня 1957 Кладно) - чеський політик і педагог, голова клубу мерів з 2018 року, сенатор округу № 28 - Мєльніка з 2016 року, член палати депутатів парламенту з 2008 до 2016 років, представник Середньочеського краю, з 2006 по 2018 рр. Мер міста Кралупи над Влтавою, член руху STAN .
Народився 1957 року в Кладно.
Після закінчення Дворжакової гімназії в Кралупах 1976 року продовжив навчання на факультеті освіти університету Яна Євангеліста Пуркіне в місті Усті-над-Лабем.
Потім викладав у початковій школі Коменського в Кралупах над Влтавою.
З першої половини 90-х кілька разів був заступником міського голови та 2006 року став мером міста Кралупи над Влтавою.
За два роки засідав у раді Середньочеського краю.
На виборах 2016 року продовжив каденцію на посаді регіонального радника STAN. [1] Однак, у листопаді того ж року пішов з посади. [2]
На парламентських виборах у травні 2010 року брав участь як безпартійний від партії ТОП-09 (№6 у списку).
10 жовтня 2012 року замінив депутата Людека Єнішта, коли того обрали до верхньої палати парламенту.
На виборах до Сенату Парламенту Чеської Республіки 2016 року брав участь як безпартійний від руху STAN в окрузі № 28 (Мєльнік). [1] Отримав 23,26% в першому турі й 63,64% в другому, обійшовши представника Громадянської демократичної партії Вероніку Вречонову, ставши сенатором.
[2]
На муніципальних виборах 2018 р переобрався на другий строк як мер міста Кралупи над Влтавою . [1] Через діяльність в сенаті Чехії вирішив не продовжувати бути мером міста, тож 31 жовтня 2018 року його замінив Марек Чешман. [2]
Геральдична емблема університету
Наукова бібліотека
Історія університету почалася 1954 року, коли було створено Вищу педагогічну школу, яка 1959 року стала педагогічним інститутом.
Згодом 1964 року в Усті-над-Лабем було засновано педагогічний факультет.
Відповідно до Закону № 314/1991 педагогічний факультет був перетворений в університет під назвою «Університет Яна Євангеліста Пуркінє».
[1] Урочисте відкриття відбулося 28 вересня 1991 року.
Він отримав свою назву від Університету Масарика, який носив ім'я Пуркінє між 1960 і 1990 роками.
1993 року в рамках педагогічного факультету засновано Інститут культури мистецтв, що згодом став факультетом прикладного мистецтва та дизайну.
1 грудня 1998 року з факультету освіти було створено Інститут управління технологіями та виробництвом з метою забезпечення технічної освіти в регіоні.
1 грудня 2000 року Академічний Сенат затвердив створення факультету прикладного мистецтва та дизайну. [1] Інститут досліджень в галузі охорони здоров'я був створений 2003 року.
1 квітня 2005 року, за рішенням Академічного Сенату, створено Інститут гуманітарних наук та Інститут природничих наук, який став факультетом природничих наук 4 листопада 2005 року.
1 вересня 2006 створено філософський факультет та факультет технологій виробництва та менеджменту.
18 листопада 2008 року у відреставрованій будівлі факультету мистецтв і дизайну відкрито північно-східне крило університетського містечка. [2] 1 березня 2012 факультет охорони здоров'я перетворили в Інститут охорони здоров'я.
З 1 вересня 2017 року факультет машинобудування перейменовано на факультет виробничих технологій та менеджменту.
Викладачам університету присвоєно звання докторів наук. Вацлаву Клаусу — 2007 року та Владіміру Фейксу — 2009-го. [1] [2]
4 березня 2009 року, після реконструкції будівлі B, була знову відкрита університетська каплиця на кампусі. [1]
Університетські фікультети
Педагогічний факультет Факультет соціальних та економічних досліджень Факультет мистецтва та дизайну Факультет екологічних наук Факультет машинобудування Факультет мистецтв Науковий факультет Факультет медико-санітарних досліджень Наукова бібліотека Центр інформатики Послуги розміщення та харчування
Перелік ректорів з моменту його заснування: [1]
Університет Яна Євангеліста Пуркінє в Усті-над-Лабем [1] (латинською Universitas Purkyniana Ustensis, скорочено UJEP) - це чеський університет, розташований в місті Усті-над-Лабем.
Носить ім'я всесвітньо відомого біолога Яна Євангеліста Пуркінє, уродженця Устецького краю (Лібочовіце).
Ректор - доцент Мартін Балей.
Мартін Лахут
Багатофункціональний інформаційний центр, ректорат
Владімір Фейч
Ян Фішер Владимир Франц Іво Харак Алеш Хавлічек Зої Хаупт Їржі Гоблік Інна Калита Міхал Колечек Мілослав Кригер Даніель Крупа Ян Куклік старший Карел Мішек Добрава Моданова Зденек Радвановський Ярослав Рокоскі Ян Ройт Томаш Сівічек Міхал Слейшка Даніца Слоукова Вацлав Умлауф Томаш Велімський Алеш Веселий Петро Вопєнка
Мартін Балей Івона Бржезінова Їржі Черніцкі Радім Холечек Kateřina Kováčová Ян Кубата Томаш Лебеда Йозеф Нахловський
Університет складається з восьми факультетів (філософії, мистецтв і дизайну, економіки педагогічний, науковий, біологічний, механічний, факультет охорони здоров'я).
Загальна кількість студентів станом на 31 жовтня 2008 року становила 10.813, що було на 563 більше, ніж попереднього року, заклад посів 14-те місце серед 26 державних університетів у Чеській Республіці. [1] Університет був першим навчальним закладом Чехії, що успішно пройшов інституційну оцінку Комісією з акредитації уряду Чеської Республіки та отримав право на викладання в всіх галузях навчання протягом наступних 6 років. [2 ]
Університет друкує власний журнал-інформаційний бюлетень, який інформує про події в університеті.
Він видається з 2004 року, з 2007 по 2015 рік видавався щомісяця (за винятком академічних свят) 10 разів на рік накладом 2.000 примірників, з 2016-го наклад становить 12 тисяч примірників, відтоді він носить назву «Silverius» (робоча назвауніверситету).
[1]
Педагогічний факультет, вхід з вулиці Чеської молоді
Філософський факультет, кампус
Факультет мистецтв та дизайну
Радошов (ні. Rodisfort, Radošov) — село, частина муніципалітету Киселка в окрузі Карлових Вар.
Розташоване за 1,5 км на північ від Киселки.
Тут проходить дорога II/222.
Зареєстровано 199 адрес.[1] 2011 року тут проживало 666 жителів. [2]
Кадастрова карта кадастру Радошов у Киселки
Радошов належить до кадастрових районів Радошов у Киселці з площею 3,82 км² [1] та Киселка у Градіште площею 0,1 км². [2]
Перша письмова згадка про село датована 1226 роком. [1]
Через село протікає річка Огрже, де розташована переправа Радошов.
Пам'ятки
На пагорбі Коштал, шо відділяє Радошов від Велихова, збереглися залишки Замку Радошов (також Stengelberg) з раннього бронзового віку. [1] Церква Святого Вацлава після реконструкції пізнього бароко близько 1768 р. [2] Радошовський міст Хрест
Село Киселка (до 1950 р. Кисібл Киселка, [1] німецькою Gießhübl-Sauerbrunn ), знаходиться в окрузі Карлові Вари Карловарського краю, за 10 км на північний схід від Карлових Вар.
Село складається з частин Нова Киселка, Киселка і Радошов.
У селі живуть 792 жителі.
Його названо на честь мінеральної води, що містить вуглекислий газ.
1 січня 2016 року до села Градиште було приєднано кадастрові райони Киселки біля Градиште .
Опис
Киселка розташована в долині річки Огрже, місцева невелика притока - Ломнице витікає з військової бази Градиште.
Через село проходить дорога II/222 .
Є ґрунтова дорога Киселка — Ангельська гора.
На схід від села знаходиться найбільша чеська військова зона Градіште.
Веде до сільської під'їзної колії, що транспортує мінеральні води Mattoni. До 19 липня 2012 транспортна компанія перевозила товари вантажівками, тож дорога на Войковіче прийшла в аварійний стан.
Після дворічного тиску громади та Асоціації Асоціації захисту та розвитку культурної спадщини Чеської республіки (АСОРК), дорогу було відремонтовано.
30% експорту мінеральної води проходить залізницею, але 70% все ще транспортується вантажівками. [1] [2 ]
Перша письмова згадка про село датується 1867 роком.
У селі знаходиться головний завод з розливу мінеральної води компанії Mattoni.
Біле Пржедместі (Біле передмістя) - історичне передмістя міста Пардубіце.
Розташоване на схід від Старого міста, на правому березі Хрудимки.
Це частина кадастрової ділянки Пардубіце площею 19,37 км² [1] і з 2002 року поділено на три райони міста.
Частина Будинків (2012) Населення (2011) Пардубіце I 1318 [3] 6609 Пардубіце III 606 [2] 5811 Пардубіце IV 4 [4] 153 483
Зліва Зденєк Гржиб, Якуб Мічалек, Іван Бартош та Ольга Ріхтерова в піратському виборчому штабі після виборів до муніципальних рад 2018 року .
15 листопада 2018 року Гржиб був обраний новим мером міста Праги та отримав 39 голосів від 65 членів міської ради.
Він змінив на цьому посту Адріану Крначову з ANO 2011 . [1]
Гриб піддався критиці опозиції та деяких членів власної партії, включаючи Івана Бартоша [1], коли разом з празькими радниками та ТОП 09 проголосували за резолюцію, яка дозволила таємним голосуванням геологічне обстеження лінії метро D на 1,5 мільярда крон. [2] [3 ]
З 1999 по 2006 рік він вивчав загальну медицину на 3-му медичному факультеті Карлового університету в Празі (присвоєно звання MUDr. ).
Під час навчання він пройшов стажування в Тайвані в 2005 році. [1] Проживає в Празі з 1999 року. [2]
У 2007 році він працював у MD Access, де був керівником проектів MD KEY та MD COMFORT.
У 2008 році він був працевлаштований на посаді начальника відділу інформатики в Державному інституті контролю за наркотиками та закінчив стажування Національного агентства з безпеки пацієнтів у Лондоні .
З 2008 по 2018 рік працював консультантом у AQUASOFT, яка у 2016 році змінив назву на Solitea Business Solutions .
У цій компанії він брав участь у проекті електронних рецептів eRecept . [1]
З 2012 року він є директором благодійного інституту прикладних досліджень, освіти та управління в галузі охорони здоров’я, який працює, між іншим над Національною системою звітування про побічні події та пропонує послуги з оцінки роботи конкретної лікарні за допомогою Національного набору показників медичних послуг. [1] [2] Опублікував низку статей у вітчизняних та зарубіжних ЗМІ.
Він був членом кількох робочих груп з питань ІТ та якості обслуговування на рівні Міністерства, ВООЗ та ЄС . [3] У січні 2018 року, він став відпіратів членом правління Компанії загального медичного страхування Чеської Республіки . [4] [5]
З жовтня 2013 року він є фаном членом піратів .
На муніципальних виборах 2014 року він був кандидатом від партії у міськраду міста Праги як безпартійний, але зазнав невдачі. [1] Він став членом партії у квітні 2017 року, а з травня 2016 року є представником піратів у галузі охорони здоров’я.
На муніципальних виборах 2018 року він був лідером кандидатів піратів у Празьку міську асамблею та згадувався як кандидат на посаду мера Праги . [1] [2] [3] Він визначив більшу доступність житла як свою пріоритетну програмиу. [4] Він також наголосив на розблокуванні інфраструктурного будівництва.
Міжнародний союз молоді - це об'єднання організацій з освіти, культури та спорту в Празі в Чехії, зареєстроване в Міністерстві юстиції Чеської Республіки.
19 березня 2013 року МСМ підписала угоду про співпрацю з Київською федерацією футболу [1], метою якої є робота у сфері молодіжної роботи та встановлення дружніх відносин між київськими футбольними центрами та Чеською Республікою.
Сторони погодилися допомагати молодим гравцям у майбутньому та обмінюватися спортивними техніками та організаційним досвідом.
Липень - серпень 2013 р. - МСМ проводив товариські матчі з ФФК (Київська федерація футболу), відвідуючи делегацію ФФК та київських футбольних гравців до Праги, щоб ознайомитись з роботою Чеської федерації футболу.
6 березня 2014 року в Москві було відкрито відділення МСМ, а в Празі була створена Міжнародна літня школа КВН.
Програма створена у співпраці з телекомпанією «АМІК» та посольствами Росії, України та Казахстану.
У 2015 році була заснована Міжнародна академія тенісу МСМ, де як пренери працюють Карел Жилек, тренер ТК "Спарта", срібний призер у парному розряді на чемпіонаті Чехії 2002 року; Івона Брозова, срібна медалістка ІТФ до 18 років, чемпіонка Праги з парних пар у 2012 році; Даніель Макко.
13 жовтня 2015 р. - підписання угоди про співпрацю між Московською федерацією футболу та Міжнародним союзом молоді у Празі.
Мета співпраці - дати можливість молодому поколінню будувати футбольну кар’єру в Європі.
12 березня 2016 року - МСМ організував міжнародний студентський бал у будівлі палацу Жофін у Празі, де Сергій Жуков співак російського гурту"Руки Вверх!".
12 березня відбувся Міжнародний ярмарок освіти, на якому були представлені всесвітньо відомі університети, їх навчальні програми та стажування, інформація про гранти, стипендії та інші освітні можливості за кордоном.
У 2017 році в межах III.
Міжнародної Олімпіади «Покоління МСМ: Покоління, орієнтоване на майбутнє!» МСМ [1] проводили виїзне тестування студентів у 30 навчальних закладах Москви.
В якості премії МСМ надала благодійну подорож [2] до Великобританії в Університеті Королівський Голлоуей в Лондоні.
До Олімпіади також були залучені добровольці [3] .
Асоціація була створена із спільноти студентів Вищої школи економіки в Празі, Чеського технічного університету в Празі та Чеського аграрного університету та реалізує соціально важливі проекти, які сприять співпраці та розвитку молоді в галузі культури, освіти та спорту.
Союз має міжнародну акредитацію ICEF та спрямований на підтримку культурної, спортивної та наукової діяльності молоді в Чехії, Росії, Україні та Казахстані.
У лютому 2019 року в Росії відбувся[1] IV.
Міжнародний методичний день (ММД) за підтримки Міністерства освіти і науки Російської Федерації з проектом «Школи нових технологій», метою якого був обмін професійним досвідом між викладачами з методики та управління навчальними закладами.
Соціальна діяльність
безкоштовні карієроорієнтовні консультації, консультування щодо освіти за кордоном та безкоштовні мовні курси з носіями мови; Lázně Teplice - співпраця з MSM Професійна підготовка вчителів з з профорієнтації для вдосконалення навичок викладачів у мотивації учнів до навчання.
Як засновник міжнародних змагань, МСМ прагне розвинути творче мислення учнів, ознайомити учасників з вимогами міжнародних стандартизованих тестів з англійської мови та створити позитивне ставлення та ентузіазм щодо вивчання іноземних мов.
Олімпіаду підтримують:
Державні університети Чехії: Чеський технічний університет та Чеський агротехнічний університет; TOEFL, TOEIC - творці " ETS Global " у Сполучених Штатах; проект Міністерства освіти і науки Російської Федерації - «Школа нових технологій»; дослідницька група «Атлас нових професій»; Центр експертних консультацій Санкт-Петербурга «Школа майбутніх президентів»; центр кар’єрного консультування в Москві, ТАК "Кар'єрний дизайн"; "Swiss Education Group" у Швейцарії; "Kings Education" у Великобританії.
МСМ займався організацією навчального процесу для тих, хто хоче вивчати іноземні мови, проводив спортивні заходів для студентів та закордонні стажування, спортивні та культурні програми під час учбового процесу.
Підтвердження участі "Revel club de dailoa" у турнірі MSM
У 2011 році в Празі була заснована Міжнародна футбольна академія МСМ на базі футбольного клубу «Спарта Прага» - тренувальні програми розроблялися разом з федераціями футболу в Празі [1], Москві та Києві.
Чеські тренери Мартін Фрідек та Єва Ганякова співпрацюють з МСМ.
Є міжнародна футбольна команда MSM [2], яка зареєстрована в Чеській футбольній асоціації .
SMS Szamos був річковим монітором типу Körös, який служив у Дунайському флоті австро-угорського флоту.
Корабель був названий на честь угорської річки - як і однотипний Körös.
Будівництво "Samos" почалося в 1890 році і тривало два роки.
Спущений на воду у 1892 році.
Загальні витрати на побудову корабля склали 362 207 форинтів.
Корабель був обснащений двома гарматами 120 мм та двома гарматами по 70 мм.
Корабель був введений бій на самому початку Першої світової війни.
Тоді Австро-Угорщина бомбардувала Белград із Дунаю, який був у 1914 році прикордонною річкою між Австро-Угорщиною (північ) та Сербією (південь).
Поряд із "Сомешем", у бомбардуванні також брав участь монітор Бодрог.
Згодом корабель не брав участі у у значних битвах, але брав участь у війні до її завершеня.
У 1919 р. Корабель використовувала Угорська радянська республіка у війні з Чехословаччиною .
У 1920 році корабель був конфіскований з угорського флоту і згодом служив для комерційних цілей.
У 1962 році корабель був утилізований.
Біла пошесть - чеський антивоєнний фільм-драма 1937 року режисера Гуго Хааса, поставлений за одноїменною п'єсою Карела Чапека.
Гуго Хаас - Гален Бедржих Карен - Сигеліус, керівник клініки Зденек Штєпанек - маршал Вацлав Видра - барон Крог Франтішек Смолік - громадянин Гелена Фрідлова - дружина громадянина Ладислав Богач - син Крога Карла Олічова - дочка маршала Ярослав Пруха - д-р. Мартін Владимир Шмерал - перший помічник Вітезслав Бочек - син громадянина Єва Свободова - дочка громадянина Карел Досталь - міністр пропаганди
Сюжет
Головний герой - лікар Гален (роль якого зіграв режисер Гуго Хаас) винаходить ліки від нової смертельної хвороби, що проявляється у вигляді білих плям на тілі, які втрачають чутливість.
Він лікує перш за все бідних і відмовляється лікувати багатих і могутніх - всіх, хто може бути причетними до війни.
Коли заражається сам диктатор - Маршал (Зденек Штепанек), Гален відмовляється готувати ліки, поки він не зупинить війну.
Маршал вагається, але зрештою приймає умову Галена і вирішує припинити війну.
Але поки Гален намагається доставити ліки Маршалу, його забиває насмерть фанатичний натовп людей перед палацем.
Оригінальна ідея: Карел Чапек Сценарій: Гуго Хаас Музика: Ян Бранбергер Режисер фотографії: Отто Геллер Режисер: Гуго Хаас Додаткова інформація: чорно-білий, 106 хв, драма Студії: "Баррандов" Виробництво: "Молдавія", 1937
Їржі Стівін (нар. 23 листопада 1942 року в Празі ) — чеський джазовий музикант, мультиінструменталіст і композитор, раніше кінорежисер (оператор).
Музика до кінострічок
Ватерлу в Чехії (2002) Шахи (студентський фільм, 2000 р.) Бумеранг (1996) Фортеця (1994) Марта і я (1990) Найбільший П'єро (телесеріал, 1990) Мудрість Хока (1989) Кукурудзяні кільця (телефільм, 1989) Кралина їздити (телефільм, 1987) Про живу воду (телефільм, 1987) Господарі Едісона (1987) Шанс Антонія (1986) Як отрута (1985) Крісло (1985) Про Матільду з запасною головою (1985) Поцілунки містера Піпа (1985) Тонкий лід (телефільм, 1985) Варосбуйошка (1985) Що ти, докторе? (1984) Будинок Ексельсіор (ТВ, 1984) Підборіддя короля Торна (1984) Принцеса, яка все бачила (1984) Товариші (1984) Післеполудневий відпочинок Фавна (1983) Гравці (1982) Звірячий павільйон (1982) Містер Піп гуляє (1982) Кабінет жахливого спагетті (аматорський фільм, 1981 р.) Королева Колобежка перша (1981) Скляний будинок (1981) Я не хочу нічого чути (1978) Сієста (1977) Паризька комуна (телефільм, 1970) Хижа Джулі (1969)
Громадянин Гавел прокидається (2009) Громадянин Вацлав Гавел їде у відпустку (2005) Туман (1995) Вацлав Гавел — чеська казка (телефільм, 1993 р.) Театр Турби ерго (1992) Питання для двох жінок (1985) Місто в білому кольорі (1972)
Життєпис
Seznam děl у Каталог об'єднань Чехії, автором чи темою якого є Іржі Стівін Офіційний веб-сайт Jiří Stivín Jiří Stivín Працює на Musicbase (anglicky)
Його мати, місіс Єва Свободова, була відомою чеською телеведучою та кіноактрисою різних невеликих епізодичних та комічних ролей, його сестра Зузана — колишня чеська акторка та учасниця театру «На поручнях». Донька Зузана Стівінова молодша (також актриса та співачка) захоплювалася грою на ударних інструментах, а його другий син Адам грав на бас-гітарі.
Загалом Їржі має 7 онуків.
Їржі був навчався по напряму «Камера» на Факультеті кіно і телебачення Академії музичних мистецтв у Празі, але після закінчення присвятив себе винятково музиці.
Його музичне вираження характеризується снагою, енергійністю, імпровізацією та частими перемиканнями між різними музичними стилями.
Він виступав у рок- гурті Sputnici, був членом драматичного ансамблю Музичного театру в Карліні.
Втім його головна сфера — джаз.
У 60-х роках він заснував ансамбль Jazz Q. Під час однорічного перебування в Лондоні мав стажування в Королівській музичній академії.
Після повернення до Чехословаччини він заснував компанію Stivín & Co.
У період з 1967 по 1969 рік Їржі був членом Театру імені Яра Кімрмана,[1] а у 1970 – 1973 рр. — членом, солістом і нарешті диригентом драматичного оркестру Національного театру (м.
Прага). Пізніше він утворив гурт із Рудольфом Дашеком System Tandem, з яким здобули величезний успіх і похвали на багатьох провідних європейських джазових фестивалях.
У 1980-х роках він працював здебільша солістом у багатьох власних та чужих музичних проєктах. Його подвійний альбом Výlety (пер.
Поїздки) у 1981 році потрапив до переліку найвидатніших європейських джазових проєктів року.
З 1980-х років він долучається до, зосередженого на класичній музиці Collegium Quodlibet, Їржі спеціалізується там на епосі Відродження та Бароко.
Досвід роботи у цих музичних стилях він здобув, переважно, завдяки Мілану Манклінґеру, який навчав Стівіна грати на флейті та познайомив його із докласичною інтерпретацією музики.
З Міланом Манклінґером та учасниками ансамблю Ars rediviva (з лат. Мистецтво відроджується) Їржі часто виступав у відомому чеському музичному проєкті Hovorech s flétnou a posluchači (пер. Поговоріть із флейтою та слухачами), а також у різних концертних циклах барокової музики.
Із середини 1980-х він також викладав у Празькій консерваторії по класу вертикальної флейти (блокфлейти).
На фестивалі Jazztage Leverkusen 1986 р. Стівін виступав із власним гуртом Workshop Band у складі Ґюнтером «Baby» Соммером, Тео Йоргенсманом та Барре Філліпсом.
Він також бере участь у створення музики для кіно та театру.
У 1999 році він заснував Центр імпровізації в мистецтві, що базується у Вшенорі поблизу Праги, там він організовував і проводив семінари та відкриті уроки з імпровізації.
28 жовтня 2007 р. президент Чехії Вацлав Клаус нагородив його державною відзнакою Чеської Республіки за заслуги у культурі та мистецтві. Їржі Стівін у 1978 році.
Твори (вибірково)
Подорож у глибину музичного минулого Дві риби в чужому місті (джазовий квартет) Фантастика на тему бароко Все має певний час (кантата для сопрано, флейти, клавесина та віоли да ґамба) Вогняна безодня (джазовий квартет) Вшанування Св. Сесілія (кводлібет для соло, хору та органу) Метаморфози часу (фантазія для флейти та струнних) Анаграма (варіація на тему Р.
Дашека для малої флейти) Вагнерійські натхнення для органного та джазового квартету
Альбом Coniunctio — Blue Effect & Jazz Q, Supraphon, 1970 р. (перевиданий: Bonton, 2001 р.)
Stivín & Co. Jazz System/Володимир Томек з друзями, Panton, 1971 5 ran do čepice — Стівін, Філіпс, Дашек, Зайферт, Вітох, Вейвода, Supraphon, 1972 Our System Tandem (пер.
Наш Системний тандем) — Їржі Стівін та Рудольф Дашек, RCA, 1974 рік System Tandem (пер. Системний тандем) — Їржі Стівін та Рудольф Дашек, JAPO, 1975 Tandem (пер.
Тандем) — Їржі Стівін та Рудольф Дашек, Supraphon, 1976 рік Концерт у Любляні — System Tandem Stivin & Dasek, Supraphon, 1976 (перевидання Bonton, 1996) Zvěrokruh (пер. Звірокруг/Зодіак) — Їржі Стівін/Ґабріель Йонаш/Змішаний хор "Кюн"/квартет ім.
Таліха, Supraphon, 1977 р.
(Перевидання Bonton, 1997 р.) Інтерв'ю — Їржі Стівін/Тоні Скотт/Рудольф Дашек, Supraphon, 1981 рік Výlety (пер. Поїздки) — Їржі Стівін & П'єр Фавре, Supraphon, 1981 Ґ.
Ф. Телеманн: Концертні пісні для флейти — Їржі Стівін/Празький камерний оркестр, Supraphon, 1981 р. Й.
С.
Бах: Концерт фа мажор для клавесина, 2 флейт та струнних інструментів, Supraphon, 1982 Антоніо Вівальді: Шість флейтових концертів, Op. 10 — Їржі Стівін/Словацький камерний оркестр, Opus, 1983 (перевидання 1993) Zrcadlení (пер. Відображення) — Мірка Крживанкова — Їржі Стівін & Ко., Supraphon, 1984 Status Quo Vadis — Стівін/Павлічек/Криспін/Гавель/Біттова, Supraphon, 1987 Reunion (пер. Воз'єднання) — System Tandem (Стівін & Дашек), Supraphon, 1989 Ґ.
Телеман: Фестиваль бароко та інші барокові родзинки, Naxos, 1989 Антоніо Вівальді – Концерти для флейти — Їржі Стівін & Virtuosi di Praga, Supraphon, 1991 Натхнення фольклором — Їржі Стівін & Ко. Джазовий квартет, ARTA Records, 1991 рік Telemann G .: Сюїт-рекордер у мінорі, Концерт віоли, Тафельмузик, Наксос, 1991 рік Флейти в музиці Ренесансу - Іржі Стівін, ARTA Records, 1992 Дві покоління в джазі - Jiri Stivin & Jiri Stivin, P&J Music, 1992 Жити в Редуті - Абрахамовіни - Jiri Stivin & Co., Лотос, 1993 рік Вшанування вул. Сесілія - ​​Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, Lotus, 1993 Вшанування вул.
Сесілія II - Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, SQS, 1995 Флейти в музиці бароко - Jiri Stivin & Vaclav Uhlir, Amabile, 1995 G. P. Telemann - Jiri Stivin & Petr Hejny & Pro Arte Antique Prague, Arta, 1995 Брабек, Стівін, Худечек грають Вівальді, Гаетано Делогу - Супрафон, CD, 1995 Alchymia musicae - Ірі Стівін, Габріель Йонас, Празький вокальний квартет, Струнний квартет Таліча, ARTA Records, 1995 Бордертальк - Іррі Стівін, Роб ван ден Брок, Алі Хауранд, Коннекс, 1995 рік Telemann для диктофона, альта та струнних струн, ARTA Records, 1995 Моя юність закінчилася - Записувачі музики 17 століття - Іррі Стівін та Вацлав Улір, Супрафон, 1997 Принцеси з фільму казок - Іррі Стівін, Супрафон, 1997 Вшанування вул. Сесілія 3 - Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, SQS, 1997 Джазовий квартет "Жити в Агаррі" - Jiri Stivin & Co., ARTA Records, 1997 20-річний тур європейського джазового ансамблю, Коннекс, 1997 рік Вшанування вул. Сесілія 4 - Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, SQS, 1998 Екскурсії ІІ Двадцять років після - Іржі Стівін та П'єр Фавр, P&J Music, 1998 Вшанування вул.
Сесілія 5 - Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, SQS, 1999 PF 2000 Jiří Stivín грає 2000 Слухаючи Фтеріна для Vltavín, Vltavín, 1999 Вшанування вул. Сесілія 6 - Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, SQS, 2000 G. P. Telemann - Jiri Stivin & Collegium Quodlibet, Supraphon, 2000 Тільки нас двоє - Джирі Стівін та Алі Хауранд, Коннекс, 2001 рік 25-й ювілейний тур Європейського джазового ансамблю, Konnex 2002 Подорожі до глибини музичного минулого - Jiří Stivín & Collegium Quodlibet, Арта, 2002 Telemann - Vivaldi - Bach - Hudecek - Stivin - Hasenörl, SQS, 2003 Джаз у замку - Джазовий санаторій Людек Хулана, Мультисонік, 2004 так що… так що… - Jiri Stivin & Co.
Джазовий квартет, SQS, 2004 Благодійний концерт на допомогу Азії - Вацлав Худечек, Іррі Стівін, Маркета Стівінова, Роберт Гюго, Камерата Моравія, Чеське радіо, 2005 Балади - Ali Haurand & Friends, Konnex 2005 Джаз у замку - Роздуми та дотики - Jiří Stivín & Co.
Джазова система, Мультизонік, 2005 Bye Bye Holland - Jiri Stivin & Jazz, Арта, 2006 Наживо - Золота скрипка та Іррі Стівін, почуття, 2006 рік Жити в Градеку Кралове 18.10.2003 - Іррі Стівін, Алі Хауранд, Даніель Хумайр, SQS, 2007 Нас двоє "Просто більше" - Jiri Stivin & Ali Haurand, Konnex, 2008 записи 1963–1976 - S + HQ Karel Velebny & Company, Радіосервіс, 2008 Іржі Стівін 65 - Концерт у замку 30.10.2007 - Іржі Стівін та друзі, SQS, 2009
Примітки
Структура оборони нації Така була людина: генерал Олег Йозеф Сватек
Олег Сватек (3 лютого 1888, Доморадице – 1 жовтня 1941, Прага) - чехословацький генерал, учасник Чехословацького легіону під час 1-ї світової війни. Був страчений гітлерівцями. Біографія
У званні підполковника як стажер Військової школи в Празі, 1922/1923 рік випуску.
Народився в сім'ї Франтишека Сватека (вчителя в Доморадіце) та його дружини Юліани, народженої Ханзікової. [1] Під час Першої світової війни потрапив у полон на російському фронті як лейтенант австро-угорської армії у вересні 1914 року.
У чехословацьких легіонах закінчив офіцерську школу і поступово був підвищений до звання підполковника. [2] Повернувся до Чехословаччини у 1920 році.
Потім він обіймав різні командні посади в Першій чехословацькій армії, в 1922 році був призначений заступником командира в Границе. [3] З 1935 по 1938 рік - командир 12-ї дивізії в Ужгороді.
У березні 1939 р. командував обороною Карпатської Русі проти угорських сил.
У березні 1939 р., на початку німецької окупації, він був одним з засновників військової організації підпільного опору " Оборона нації" і обіймав посаду командира Регіонального військового командування Праги на південному заході.
4 вересня 1941 року був заарештований гестапо у садку свого будинку на вулиці Над Колкоу.
Під час воєнного стану, 1 жовтня, його засудили до смертної кари та стратили в казармі Рузине . [1]
Меморіал загиблим та розстріляним випускникам Військового університету перед будівлею Міністерства оборони Чехії Меморіальна дошка в церкві святих Фабіана і Себастьяна в Празі 6 Вулиця Сваткова в Празі, 5 - Сміхов (з 1947)
Ярослав Кубера (Jaroslav Kubera 16 лютого 1 947 Лоуни [1] - двадцятого Січень 2020 [2] [3] [4] Усті - над - Лабем [5] [6]) — був чеським політиком, з листопада 2018 — Головою Сенату Парламенту Чеської республіки, член Громадянської демократичної партії.
1994—2018 — був мером міста Тепліце, спочатку на посаді міського голови, з 2001 року на посаді приматора, [1] з 2000 року - сенатор округу № 32 - Тепліце . [1] Був головою Комітету з конституційно-правових питань Сенату Парламенту Чеської Республіки, а з 2016 року - заступником Голови Сенату.
Серед найбільш цитованих політиків з'явилася навесні 2006 року, коли він прокоментував відмову Сенатом від Трудового кодексу та намір Сенату зняти майбутню заборону на обгін для всіх вантажних автомобілів. [1]
Ярослав Кубера 2012 року, після отримання антибюрократичною премії Міхала Тошовського
Кубера на церемонії відкриття 858-го курортного сезону в Тепліцах
2006 підтримав нову ініціативу з автомобільного руху WantZmenu.cz, яка закликала зменшити штрафні санкції за різні дорожні правопорушення, будівництво швидкісної дороги R35 (з 2016 року позначено автодорогою D35) та збільшення максимальної швидкості на автомагістралях до 140-160 км/год. [1]
Того ж року він отримав негативну нагороду від «Зеленої землі» за відмову приймати до розгляду петицію щодо автомобільної дороги D43 . 1], яку підписали близько 35,000 людей.[1][2]
2006 Literární noviny опублікували дискусію Кубера з Йозефом Вакуліком про бюджетування податків.
У той час, як Вакулік наполягав на зміні коефіцієнтів розподілу державних субсидій на користь менших муніципалітетів, Кубера виступав за пошук шляхів збільшення прямих доходів муніципалітетів, наприклад, замінивши податок на нерухомість та різні місцеві податки на житловий податок Він також зазначив, що в Чехії муніципалітети є занадто маленькими.
[2]
Аналізуючи підхід до фемінізму в чеських ЗМІ з квітня 2004 р. по квітень 2005 р., він опинився серед 8 особистостей, які виступають проти фемінізму. [1 ]
У середині липня 2007 року він прокоментував заяви сенатора Ліани Яначкової щодо циган, протидії дискримінації, покарання за дитячу порнографію. [1] У дебатах у сенаті 18 липня 2007 р. Кубера заявив: «Ми керувалися не тим, що не хотіли покарання.
У 2007 році він був головним ініціатором внесення змін до Закону про дорожній рух, який скасовує відповідальність власників сусідніх об'єктів нерухомості за збитки, спричинені дефектами дорожнього покриття тротуару і фактично скасовував їх традиційне зобов’язання забезпечити зимове утримання бруківки.[1]
Як політичний діяч, він був дуже активним[1], відомий жартівливими та часто суперечливими заявами[2], за які потрапляв до числа часто цитованих членів парламенту.[1] Також був відомий як пристрасний курець. [1] З 1967 по 1968 рік був членом Комуністичної партії.[3]
Незважаючи на застереження, він підтримав пропозицію про новий Кримінальний кодекс 2009 року, вітаючи, зокрема, запровадження альтернативних покарань, таких як домашній арешт та електронний браслет. [1]
Після виборів до Палати депутатів у 2013 році він закликав партію налагодити співпрацю з непарламентською Партією вільних громадян.[1]
На муніципальних виборах 2014 року він захищав посаду представника Тепліц, очолюючи кандидата в ГДП[1]. Партія перемогла на виборах у місті (26,74% голосів, 8 місць), уклала коаліцію з ЧСДП та ТОР 09, а в листопаді 2014 року Ярослав Кубера вшосте раз став мером Тепліц. [2]
На регіональних виборах 2016 року його обрали представником регіону Усті від ГДП.
Спочатку він посів 55 місце у списку кандидатів, але опинився на другому місці завдяки голосуванню. [1] Після виборів до сенату парламенту Чехії у 2016 році він став віце-президентом сенату парламенту Чеської Республіки, отримавши 59 голосів від 78 присутніх сенаторів 16 листопада 2016 року.[2] У той же час він пішов у відставку з посади голови Громадянської демократичної партії (ОДС ) Кауку і його замінив Мілош Вистрчіл.[3]
У липні 2017 року він оголосив, що отримав необхідну кількість підписів у Сенаті за кандидатуру президента[1], але все ж не балотувався.
На виборах до сенату парламенту Чехії 2018 року захищав мандат сенату в окрузі № 32 - Тепліце для ГДП. [2] Маючи 41,81% голосів, він виграв перший тур виборів, а у другому турі він бився з безпартійним сенатором 21 Зденеком Бергманом .
Він переміг його на 55,60%: 44,39% і залишився сенатором. [3]
У муніципальних виборах у 2018 році, був кандидатом у лідери ГДП до міської ради Теплиць. [1] Переможець утворив коаліцію з третім рухом YES 2011. Новим мером був обраний Ханек Ханза з ГДП.
Кубера повністю присвятив себе сенатові парламенту Чехії.[2]
14 листопада 2018 року його обрали президентом Сенату парламенту Чеської Республіки, він замінив на цій посалі Мілана Штеха.
Він переміг у другому турі з 46 голосами. У першому раунді його опонентом став Ян Хорнік.[1][2]
Коли директор Ондрей Троян 2017 року він зняв фільм «Томан» про долю Зденека Томана, керівника департаменту зовнішньої розвідки в СРСР у 1945-1948 роках, Кубер зіграв роль президента Едварда Бенеса.
Це був його перший акторський досвід. [1]
Вивчав математику в Університеті Масарика в Брно та зовнішню торгівлю в Економічному університеті Праги, але не закінчив університетського навчання. [1] З 1967 по 1969 р. Працював у Sklo Union в Тепліце, з 1969 по 1990 рік в Elektrosvit Teplice, з 1990 по 1994 рік секретарем муніципального офісу в Тепліце, з 1994 року - професійний політик.
[1] 20 січня 2020 року Ярослав Кубера раптово помер. [2] Коли він під’їхав машиною до свого офісу, йому стало зле, його вперше перевезли до лікарні в Тепліце, далі перевели до Усті над Лабем, де він помер. Причиною смерті є зупинка серця. [ джерело? ]
Політика
Міський голова Тепліц 2001–2002, 2002–2006, 2006–2010, 2010–2014, 2014–2018 - міський голова міста Тепліце 19 листопада 2000 р. - 19 листопада 2006 р. Сенатор у парламенті Чехії для виборчого округу Тепліце [1] 28 жовтня 2006 р. - 28 жовтня 2012 р. Сенатор у парламенті Чехії для виборчого округу Тепліце [2] з 20 жовтня 2012 року сенатор у парламенті Чехії для виборчого округу Тепліце [3] з 8 жовтня 2016 року представник регіону Усті [4] з 16 листопада 2016 року віце-президент сенату парламенту Чехії з 14 листопада 2018 р. - 20 січня 2020 р.
Ярослав мав специфічне почуття гумору, в багатьох його пропозиціях не було відразу зрозуміло, чи він говорить серйозно, чи жартує[1]. Він запропонував запровадити безумовний щомісячний дохід розміром 270 тис. крон (зі скасуванням неоподатковуваної компенсації), боровся за захист прав курців. [2]
В ОРС він був одним із сильних критиків Лісабонського договору та євроскептиків.[1]
Приматор — посада в Чехії, що відповідає посаді мера статутного міста або столиці країни — Праги.
У Словаччині так називається кожен мер будь-якого міста.
Мерів багатьох міст світу часто називають приматором, говорячи чеською мовою.
Приматор може використовувати знаки міського голови при важливих випадках та церемоніях (наприклад, у Плзні це міська печатка та ланцюг мера[1]).
Спочатку неофіційно так називали першого (старшого) бургомістра, який головував у міській раді і, як правило, керував міськими господарськими справами.
Посаду приматора вперше введено 1920 року в Празі, на той час його мав підтвердити президент республіки. [1] З 1969 цю посаду було введено в Брно,[2] пізніше того ж року в Остраві та Плзні.[3] З 1990 посаду запроваджено в інших містах, які Закон про муніципалітети (та його поправки) визначають як статутні міста. [4]
Площа Бориса Нємцова (до 27 лютого 2020 року мала назву площа Під Каштанами) [1] - площа в празькому районі Бубенечі, Прага, 6, де розташовано посольство Росії в Чеській республіці.
З 2018 року частину вулиці перед посольством РФ уВашингтоні, США названо на честь Нємцова.
Площа Нємцова також є у вільнюському районі Жверінас (Литва) та близ посольства Росії в Києві. [1]
Вілла Фрідріха Печека, б. 19/1, спроектована архітектором Максом Шпільманом та побудована Матеєм Блеше в 1927–1930 роках для Бедржиха (Фрідріха) Печечка, який незабаром продав її банкіру Іржі (Джорджу) Попперу.
З 1945 року на віллі розміщувалося посольство СРСР потім Посольство РФ у Празі . [1]
Борис Нємцов
Площа раніше називалася "Під каштанами", за назвою місцевих дерев.
2016 року було створено петицію щодо зміни назви площі на площу Бориса Нємцова, російського ліберального опозиційного політика, вбитого в Москві.
Автори петиції заявляли, що Чехія та Прага зокрема має аисловити повагу та шану Нємцову.
Площа своєю назвою «має постійно нагадувати режиму Путіна», наскільки серйозно чехи ставляться до свободи, демократії та прав людини.
До 2020 року петиція отримала більше 4500 підписів[1].
На підставі [1] клопотання 2020 року міська рада Праги затвердила пропозицію перейменування площі «під Каштанами» на площу Бориса Нємцова.
Площа змінила назву 27 лютого, за п’ять років після вбивства Нємцова[2].
У перейменуванні також брала участь донька Бориса Жанна Нємцова[3].
Речник президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що крім вшанування пам’яті Немцова, Прага «повинна пам’ятати солдатів СРСР, що загинули під час визволення Чехії від фашистів»[1].
Посольство Росії в Чехії розташоване в районі Бубенеч, Прага, за адресою площа Бориса Немцова 1, біля Літнього палацу губернатора.
Це одне з найбільших закордонних посольств у Чехії.
Станом на 1 червня 2017 року в Посольстві Росії працювало 48 дипломатичних працівників та 81 працівників адміністративно-технічного персоналу[1]. З 2016 року послом Росії був Олександр Змеєвський.
Список посольств у Чехії
Окрім посольства в Празі, РФ має також консультації в Брно, Остраві та Карлових Варах .
Будівля, де розміщується посольство, побудована 1927 року єврейським банкіром Іржі Поппром.
До початку Першої світової війни він на одному літаку з Едвардом Бенешем втік з країни.
16 березня 1939 року будинок конфіскували німецькі нацисти під час окупації Чехословаччини та створили в ньому празьку штаб-квартиру Гестапо.
Тут побудована система тунелів безпеки та таємних проходів.
Наприкінці війни 1945 року родина колишніх власників намагалася повернути собі будинок, але цього зробити не вдалося через Декрети Бенеша.
Після повернення Бенеса на батьківщину він подарував будівлю СРСР.
27 лютого 2020 року площу «Під Каштанами» було перейменовано на площу Бориса Нємцова, на честь Бориса Нємцова, російського опозиційного ліберального політика, вбитого цього дня в Москві 2015 року.
Слабий біт
Ранні роки
Розмови зі втечею (1990); автобіографія 19-річної людини; Розмова (1999); книжкове інтерв'ю, співавтор Зденєк Смішек.
1987 Золотий соловейко; 3 місце в категорії співачки; 1991 Чеський соловейко; 2 місце в категорії співачки; 1992 Річні чехословацькі музичні ціни за рік 1991; категорія Співачка року; 1998 Чеський соловейко; 3 місце в категорії співачки; 2015 Ангел; переможець в категорії співачки.
У 1980 вона почала співати з гуртом Martin Němec Precedens, з яким випустила свій перший альбом Ice Age .
З того часу прийшли хіти, такі як. "Війна дівчини", "Вже за тінню зла" або "Крижаний період".
Того ж року було випущено двоальбомний альбом Міхала Павличека « Стромболі», де Басікова також познайомився з Вільдою Чок .
Співпраця Басікової та Павличека принесла хіт "Villa Ada".
Зовнішні посилання Офіційні е-сторінки Бари Басікової https://www.barabasikova.cz/
investigace.cz - чеський неприбутковий новинний сайт, який публікує журналістські розслідування.
Журналісти сайту зосереджений на розслідуваннях міжнародної організованій злочинності та корупції.[1]
Investigace.cz спільно зі словацьким журналістом Яном Куцяком досліджував вплив калабрійської мафії Ндрангет у Словаччині.
"Ндрангет мав зв'язок із кабінетом уряду Словаччини, через помічника колишнього прем'єр-міністра Роберта Фіцо вони співпрацювали з Марією Трошковою та представником SMER Вільямом Ясашем[1]. Яна Куцяка було вбито 2018 року, це вбивство спровокувало хвилю протестів по всій Словаччині, що призвело до політичної кризи і, зрештою, до падіння уряду та відставки прем'єр-міністра Роберта Фіцо [2].
За низку статей про діяльність мафії "Ндрангет у Словаччині" investigace.cz разом з партнерами 2018 року отримав чесько-словацьку громадську премію[1].
Про сайт
Сайтом керує Чеський центр журналістських розслідувань, заснованим 2013 року його нинішнім директором Павлою Холковою.
Чеський центр розслідувальної журналістики - єдиний чеський член міжнародної мережі "Проект звітності про організовану злочинність та корупцію"[2] та єдиний чеський партнер Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів[3]..
Панамські документи
Під час журналістського розслідування міжнародної справи про Панамські документи Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів обрав команду investigace.cz як партнера для дослідження документів, що стосуються Чехії.
Для роботи з великими обяємами даних, investigace.cz створив та координував тимчасову слідчу групу, до складу якої входили журналісти Чеського телебачення, Hlídací pas, Prava, MF Dnes, Hospodářské noviny, Лідове новіни, Чеського радіо та Саміздату.
2017 року Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів отримав Пулітцерівську премію за розслідування цієї справи. [1]
2013 року Investigace.cz співпрацював з азербайджанським журналістом Хадіджею Ісмаїловою та Радіо "Вільна Європа" для виявлення ділових зв'язків азербайджанської президентської родини Алієвих[1]. Дослідницька робота показала, що родина Алієвих має приховані доходи за межами Азербайджану і, серед іншого, володіє віллою вартістю мільйон євро у Карлових Варах[2]. Колектив журналістів отримав нагороду Global Shining Light за ці статті.
Діяльність італійської мафії Ндрангета в Словаччині
Бузок Мейєра ( Syringa meyeri ) — вид рослин сімейства оливкових.
Утворює невисокі, близько 1 метра заввишки чагарники, максимально зафіксована висота до 2 метрів.
[1] Зацвітає у травні—червні ароматними фіолетово-білими квітами.
Походить з районів на півночі Китаю.
Вирощується як декоративна рослина. Привабливий у час цвітіння і утворює компактні чагарники під час вегетації.
Культура "Палібін" відрізняється від виду нижчим, більш густо розгалуженим і компактним ростом.
Квітки дрібні, кущ вкритий суцвіттями.
Вони фіолетові або білувато-рожеві, цвітуть навіть молоді рослини.
Цей сорт квітне у червні. [1]
Чолтіце - чеське містечко з замком в стилі бароко в окрузі Пардубіце Пардубицького краю.
Знаходиться за 15 км на південний захід від Пардубіце, тут живе близько 1,200 осіб.
Колона чуми в Xолтіце
Замок в стилі бароко(побудований у 1683-1695) з каплицею св.
Ромедія. Одноповерхова будівля з аркадами в цокольному поверсі південного крила. Восьмикутна каплиця з куполом і ліхтарями з багатим ліпним оздобленням та картини А.
Ніволона, вівтарний живопис Дж. М. Роттмайер.
[1] Ігровий заповідник «Холтіце», природний заповідник біля замку Садиба між замком та залізничною станцією, кінець 17 століття з бароковою глорієттою в саду Цвинтарна каплиця (родинна гробниця Тун-Гогенштейнів), побудована 1873 (Ф.
Шморанц) Колона зі статуєю Святої Трійці, кінець 17 ст.
Барокові статуї перед замком, початок 18 ст. Міст через Золотий потік Дзвіниця навпроти замку, 1863 Каплиця св. Антоніна
Відомі жителі
Посилання
Choltice Ледек Подгорки
Перша письмова згадка про Choltice датована 1285 роком.
Звідси походила родина Седльніцьких з Холтиць, у 14 ст. є згадки про місцевий рід Лацембок Холтицький і наприкінці 15 ст. - Холтичці з Уєзда.
В 16 ст. Маєток було куплено Герсдорфами, але фермерське господарство Штепана Герсдорфа було конфісковано через його участь у Повстанні маєтків 1618 - 1620 років і продане графу Шімону Туну, сім'ї якого він належав до 1945 року.
На місці середньовічної фортеці наприкінці 17 століття було побудовано замок, каплиця якого з 1855 року служила парафіяльною церквою[1].
10 листопада 2006 року Холтіце знову отримало статус селища[1].
Карел Влах (Karel Vlach, 8 жовтня 1911 Жижков[1] – 26 лютого 1986 Прага) - чехословацький диригент і капельмейстер свінгового Оркестру Карла Влаха.
В 30 років Карел Влах брав участь в групах Blue Music[1] і в ансамблі Charles Happy Boys, пізніше перейменованого на Blue Boys.
У 1939 році Влах заснував власний оркестр, що отримав назву Оркестр Карла Влаха.
З 1940 року виступав з оркестром на Стрілецькому острові і почав співпрацювати з жіночим тріо Sestry Allanovy.
Оркестром оранжирував Фріцек Вайсс, що був під впливом оркестру оркестру Бенні Гудмена.
Оркестр грав як кавер-версії, але і оригінальні композиції.
Серед основних авторів, були Каміл Бегоунек і Їржі Тракслер[2].
Співпрацював також з низкою провідних виконавців (Арношт Кавка, Інка Земанкова та Їржина Салачова).
Після Другої світової війни Влах зібрав новий оркестр, який орієнтувався в основному на зразок оркестра Гленна Міллера.
З оркестром виступали співаки Вацлав Ірманов, Рудольф Кортес і продовжувала співпрацю Їржина Салачова.
З 1947 року[1] оркестр на постійній основі виступав в Театрі V+W і брав участь у відновленних виступах Визволеного театру.
З 1954 року працював у Театрі ABC і з 1962 року[2] в Музичному театрі в Карліні.
Останні роки
У шістдесяті роки оркестр приділяє все більше популярній музиці і співпрацює з такими вокалістами як Іветта Сімонова, на якій Карел був одружений[1], Мілан Хладіл або Карел Готт.
Карел Влах помер від серцевого нападу 26 лютого 1986 року і похований на Вишеградському кладовищі в Празіі[1]
Музика до фільмів
Відзнаки
У районі Прага 13 в честь Карела Влаха названа вулиця Влахова (Vlachova).[1]
Карел Влах народився в празькому передмісті Жижков, в 1911 році.
Був найстарший із п'яти братів і сестер (Франтішек * 1913, Власта * 1920, Лібуше * 1924 і Вацлав * 1926).
У початковій школі навчався по класу скрипки.
Після початкової школи вступив до Жижковської середньої школи..
З 1925 по 1928 рік він проходив стажування як продавця в галантерейній компанії Kauders.
У 1929 році померла його мати.
Через деякий час батько повторно одружився і вся родина переїхала до Голешовіце.
Він працював спочатку помічником з продажу (L. Phona, Finger a Stein), а пізніше, як прокурист.
У 1931-1933 роки був безробітним.[1],[2]
Створення оркестру
Іван Грегр (Ivan Grégr, * 21. травня 1942 року) - колишній чехословацький футбольний арбітр. Арбітр ФІФА у 1981 - 1991 роках
У 1978-1991 роки Грегр судив матчі у чехословацькій лізі, провівши цілому 155 матчі як головний арбітр і ще 153 в статусі помічника.
На міжнародному рівні у 1982-1990 роках відсудив 61 матч, в тому числі 5 матчів єврокубків - 1 матч в Кубку європейських чемпіонів і 4 матчі в Кубку УЄФА). У 1983 році відсудив один матч групового етапу на молодіжному чемпіонаті світу у Мексиці.
Джерела
Ар'є "Арік" Айнштейн (hebrejsky אריק איינשטיין, нар. 3 січня 1939 – пом. 26 листопада 2013) – ізраїльський співак, композитор і актор.
Зовнішні посилання
Народився в Тель-Авіві в 1939 році.
У 1959 році, пройшовши основну військову службу, він приєднався до музично-театральної групи «Лаакат Ха-Нахаль» (Ансамбль бригади НаХаЛь, 1957–59).
Спочатку він виступав під ім'ям Арі Горен.
Свій перший альбом він випустив у 1960 році.
На той час він виступав із групою трио «Гешер ха-Яркон» («Мост Яркон», 1964–66) разом із такими артистами, як Йорам Гаон, Бенні Амдурскі та Джісраель Гуріон.
Також він присвятив себе акторській майстерності.
У 1964 році він зіграв роль у успішній кінокомедії «Шалах Шабаті».
У 1966 році він випустив свій перший повноцінний сольний альбом "Шар бішвілех" ("Співаю для тебе"), а через рік він приєднався до групи "ха-Шалонот ха-гвохім".
У 1968 році пішов альбом Мазаль геді (Козеріг), який не мав дуже великого успіху.
У той же час, разом із Шалом Ханохом, він створив групу ха-Черчіль (The Churchills), альбом якої «Пузі» (Puzi, 1969) вважається першим ізраїльським рок-альбомом.[1] Альбом також включав композицію "Prag" (Прага), яку Айнштейн представив як протест проти вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини.[2]
У 1970-х Айнштейн продовжував поєднувати музичну та акторську діяльність.
Він знявся в комедійному серіалі "Луль".
У 1982 році стан його здоров'я погіршився після того, як він зазнав серйозної автомобільної аварії.
У 2010 році, за статистикою, він був найвиконанішим артистом на ізраїльських радіостанціях.
Серед його найбільших хітів – «Ані ве-Ата» (Я і ти), Са ле'ат (Їдь повільно), «Єш лі аґава» (У мене є любов) або «Атур міцхех» (Твій лоб увінчаний).[1]
Окрім музики, він займався спортом.
Він був одним із ізраїльських чемпіонів зі стрибків у висоту та давнім вболівальником футбольного клубу "Хапоель" Тель-Авів.
Він був двічі одружений.
Перша дружина Альона померла від раку в 2006 році.
У нього народилися дві дочки від неї.
Також у нього є ще дві доньки від другої дружини.
Він несподівано помер у листопаді 2013 року від великої аневризми в лікарні «Іхилов» в Тель-Авіві, куди його швидка допомога забрала з дому.
Він помер в операційній біля 11 години ранку 26 листопада.
Його ухід прокоментували вищі особи ізраїльського громадсько-політичного життя.
Прем'єр-міністр Біньямін Нетаньяху назвав його пісні як "саундтреком Ізраїлю". Президент Шимон Перес сказав: "Він писав свої пісні в наші важкі часи і в оптимістичні.
Я любив його пісні і знав, що робили багато інших: не було нікого як він."[1]
Також див.
Пршимда (нім. Pfraumberg) - місто в районі Тахова Пльзенського краюі, основна частина розташована на висоті 700 м. Кількість населення - приблизно 1600 жителів.
Пршимда Кундратіце Мале Дворце Малков Млинец Райов Трісколупи Уїзд під Пршидмою Велке Дворсе
Пам'ятки
Замок Пршимда, руїна на пагорбі Пршимда (848 м) на північ від міста Церква Святого Георгія, де Індржих Шимон Баар працював пастором у 1880-х роках Статуя Святого Антонія Статуя Іоанна Непомука на площі 1734 року Хрести примирення Каплиця Діви Марії з 1852 року Місце страти (розташоване за метеорологічною станцією на Пршимді)
Галерея
Посилання
Довідково
Література
Історія
Зовнішні посилання
Перша письмова згадка про Пршимду датується 1126 роком .
За часів Яна Люксембурзького Пршимда була орендована шляхтою.
У 1336 р., під час суперечок між Іоанном Люксембургським та імператором Людовиком IV Баварським, замок був атакований німецькою армією, обложники подолали зовнішні укріплення, але мусили відступити після підпалу дерев'яних частин стін гарнізоном замку.
У 1414 році дорога Яна Гуса до Констанца вела через Пршимду.[1] У 1675 р. садибу та замок викупив Ян Вацлав, граф Новоградський з Коловратів.
За винятком приблизно 50 років правління нацистів та комуністів у країні, територія все ще є власністю роду. [2] Наприкінці Другої світової війни, у квітні 1945 р., значна частина історичного центру була пошкоджена вогнем після американського повітряного нальоту.
Після Другої світової війни більшість німецького населення було примусово виселене та замінене чеським населенням.
Ландшафт
Пагорб Пршимда (848 метрів) охороняється як однойменний заповідник.
На захід від міста знаходиться пам'ятка природи Мілов.
Муніципальне управління та політика
Герб і прапор
Право на використання прапора було надано муніципалітету рішенням Палати депутатів парламенту Чеської Республіки від 18 квітня 2014 року.
Емблема складається із срібного щита, на якому зображений зелений тризуб із липою природного кольору, на стовбур якого збоку піднімаються два чорні ведмеді з червоною бронею.
Прапор має співвідношення ширини до довжини 2:3.
Складається з білого листя, яке в'ється по нижньому краю зеленого тризуба, з якого росте липа із зеленою кроною та коричневим стовбуром, на який збоку вилазять два чорні ведмеді з червоною бронею. [1]
Частини міста
Власта Фабіанова (нар. 29 червня 1912, Львів, Австро-Угорщина, нині Україна - 26 червня 1991, Прага, Чеська республіка) - чеська актриса.
Телевізійні ролі
1957 Старий Грунт - Марколіна 1958 Мрачно - Катержина 1959 Радуз і Махулена - Руна 1961 Ніч роботи - декламація 1963 Різдвяний романс 1964 Тронні залицяльники - Рагенхильд 1964 Фіоренца 1965 р. Самотність - Олена Толарова 1967 Мала Доррітка - Кленамова 1967 Собача казка - бабуся 1969 Еш - мати 1969 Хто рятує палаючий ліс 1970 Клара та Анжеліка - Клара 1971 Злочин у замку Зленіце - Блажена 1971 Люди на роздоріжжі - Вітова 1971 Кримінальне танго - Кінгсепп 1973 Мовчазний свідок - Елішка Заврєлова 1973 Казки про маленьку арфу - Довідник по казках 1974 Принц Чохолуш - няня 1974 Уроки сучасності - вчителька Томанова 1974 Народна трибуна - свекруха 1974 Світ води - Мати 1975 Впливова людина - Ліліан 1975 Нехай кине камінь - вихователька Каченка 1976 Дитина (бакалаври 1976 ) - мати учительки 1976 Петржичка - служниця Адела 1976 Магазин ключів - керівництво серіалу 1976 Синьоока дівчина - бабуся 1976 Підпілля Свободи - командир да Торе 1977 Тетінка - Новакова 1977 Кремлівсьs куранти - Анна 1977 Похоронна музика для загиблих героїв - мати Рейха 1978 Закони руху (серіал - частини 1, 4 та 6) - мати Хаєкова 1978 Зіп ( Холостяки 1978 ) - мати 1979 Вівчарська казка - Стара жінка 1980 Післяобідній візит - мати Рут 1980 Як малювати птаха - професорка музики 1981 Королева лабіринтів - тітка Амвросія 1981 Історія одного дня - Мала, господарка 1981 Хастрмані - бабуся Калначова 1981 В кінці - початок - Каміла 1982 Має дати, дав - господарка 1982 Гра котів - Гізела 1983 Зузана Войржова (телевізійна опера) - бабуся 1983 Герої моменту - Марі Ришава 1983 Блакитний телефон - актриса 1984 Будулінек-Манделінка - бабуся 1985 Хто рятує ковбоїв - місіс Дойлова 1986 р. Кільце без каменю - бабуся 1987 Формулювання Золотого дзвоника - Ворожка 1987 Полом у безвітрі (телесеріал - частина 3) - мати Валентикова 1987 У плоскогубцях - тітка Ольга 1987 Павине перо - хрещена мати 1989 Пригоди криміналістики (телесеріал - епізод Реконструкція) - Елеонора Роулінсон
Записи
1942 Д. C. Фальтіс - Вероніка - сцена з четвертого акту, роль Вероніки 1944 Мольєр - Тартюф - сцена Тартюфа, Ельміри та Органи, роль Ельміри 1954 Едмонд Ростанд - Сірано з Бержераку - сцени з третього акту, роль Роксани 1954 В. Шекспір - Гамлет - розмова Гамлета з матір'ю (з третього акту), роль королеви Гертруди 1955 Божена Немцова - Бабуся - підбірку з розділів читає В.
Фабіанова 1957 А. Н. Островський - Пізнє кохання - вихід з другої дії, роль Лебєдкінова 1957 В. Шекспір - Річард III. - перший і другий спектакль, роль принцеси Анни 1960 Францішек Грубін - Серпнева неділя - від першого акту, роль Вєри Міксової 1960 Марі Пуйманова - Життя проти смерті - уривок
Визнання
1958 Визнання за відмінну працю 1960 Заслужений діячка Національного театру 1961 Ззаслужена артистка
Життєпис
Сватоплук Бенеш: Бути актором, Мелантріх, Прага, 1992, с. 15, 67 Богуміл Безоуська, В. Півкова, Дж. Швела: Колесниця Теспіда Яна Півекця, Одеон, Прага, 1985, с. 58, 113, 116, 125, 132, 138, 141, 148, 167, 170, 200, 204, 253-4, 256, 261, 263, 317-9, 343, 359 Біографічний словник Чехії : 16-й зошит : Ep - Fe .
Прага : Академія ; Інститут історії АСКР, 2013.
136 с. ISBN 978-80-200-2292-9 (Академія) ; ISBN 978-80-7286-215-3 (Інститут історії АС ЧР).
С.
Ладислав Богач: Тисяча і одне життя, Одеон, Прага, 1981, с. 159 Ярослав Брож, Миртіл Фріда : Історія чехословацького фільму на картинах 1930 - 1945 рр., Орбіс, Прага, 1966, с. 187, 193, 199, 227, фото 498, 509, 534, 622 Франтішек Черній: У головних ролях Франтішек Смолік, Мелантріх, Прага, 1983, с. 207, 266, 272, 278, 333 Франтішек Черній : Розділи з історії чеського театру, Академія, Прага, 2000, с. 79, 252, 332, 334, 349, ISBN 80-200-0782-2 Франтішек Черній: Змінюване обличчя театру або два століття з празькими акторами, Млада фронта, Прага, 1978, с 240, 258, 271, 274–5, 299 Франтішек Черній: Привітання для театральної рампи, Театральний інститут, Прага, 1970, с. 63, 141–3, 192 Франтішек Черній: Театр - театр, Орбіс, Прага, 1965, с. 208, 407 Індржих Черній: Долі чеського театру після Другої світової війни - Театр і суспільство 1945 - 1955, Академія, Прага, 2007, с. 81, 84, 114, 155-6, 161, 209, 211, 248, 307, 387, 418, 499, ISBN 978-80-200-1502-0 Чеські театри: енциклопедія театральних ансамблів.
Прага : Divadelní ústav, 2000.
615 с. ISBN 80-7008-107-4 .
З. 95, 255, 325–326, 350, 493, 520, 545.
Власта Фабіанова: Це я?, Одеон, Прага, 1993 Мілош Фікейз.
Чеський фільм: актори та актриси.
Частина І : A - K. 1-е видання (передрук).
Прага : Libri, 2009.
750 с.
ISBN 978-80-7277-332-9 .
З. 251–253.
Франтішек Гетц: Власта Фабіанова, Орбіс, Прага, 1963 Петр Хоржец: Усмішки пані Талії, вид. Даніель, 1992, с. 28–32 Ладислав Хмель.
Власта Фабіанова - це було приємне життя Прага : Petrklíč, 2005.
149 с.
ISBN 80-7229-117-3 .
Карел Хьогер: Із зошита актора, Мелантріх, Прага, 1979, с. 75, 358, 382, 390–1, 412, 433–5, 439 Єва Гегерова, Люба Клосова, Володимир Юстль: Серце Фауста Карела Гегера, Млада фронта, Прага, 1994, с. 18, 47, 55, 61, 65, 92–4, 102–3, 105, 114, 117, 133–4, 136, 169–171, 257, 272, 280, 281, 285, 371, 446, ISBN 80 -204-0493-7 Едуард Коуут: ТЕАТР чи SNÁŘ, Одеон, Прага, 1975, с. 128, 170 Колектив авторів: Національний театр та його попередники, Академія, Прага, 1988, с. 92-4 Віктор Куделка: Жінки його мрій, за ред. Книгарня Міхала Женішека, Брно, 1994, с. 107–117 Персонажі сцени Брно: артисти Національного, провінційного та державного театру в Брно.
Частина І, 1884–1984 / уклад. червоний. Євгенія Дуфкова, Боживій Серба .
Брно : Державний театр, 1984.
840 с. С.
Мілош Сметана: Ян Тріска, видавець XYZ, Прага, 2004, с. 24–6, 28, ISBN 80-903399-5-6 ТОМЕШ, Йозеф та ін. Чеський біографічний словник XX. століття: Частина I: А - Дж.
Прага; Литомишль: Пасека; Петр Майснер, 1999.
634 с. ISBN 80-7185-245-7. С.
296.
Марія Вальтрова: Хроніка родини Грушинччук, Одеон, Прага, 1994, с. 249, 261, 292, 294, 298-9, 302, 384, ISBN 80-207-0485-X Марія Вальтрова: ORNESTINUM, Знаменита ера муніципальних театрів Праги, Брно, Прага, 2001, с. 89, 91 ISBN 80-7243-121-8
Зовнішні посилання
Список творів у Союзному каталозі Чеської Республіки, автором чи темою якого є Власта Фабіанова Власта Фабіанова у Союзному каталозі Академії наук Чехії (anglicky) Власта Фабіанова Власта Фабіанова на Dabingforum.cz Власта Фабіанова у Залі слави Національного театру Брно [ недоступне джерело ] Власта Фабіанова - Богуш Загорський (чеський телевізійний цикл «Історії знаменитих») - відео онлайн в архіві чеського телебачення
Власта народилася у Львові, в родині прокурора місцевого відділення Центрального банку чеських ощадних банків[1]. Переїхала до Праги з матір’ю в 1914 році, батько повернувся до них з Першої світової війни в 1917 році.
Закінчила драматичний факультет Празької консерваторії (1928 - 1932), недовго працювала в театрі Шванди та театрі Акрополіс у Жижкові .
В 1932 - 1941 рр. працювала в Національному театрі в Брно, з якого була запрошена 1 серпня 1941 р. до Національного театру в м. Прага[2]. Працювала тут під керівництвом ряду режисерів (Карел Досталь, Антонін Дворжак, Іржі Фрейка, Індржих Гонцль, Отомар Крейча, Мирослава Махачека, Яромір Плескот, Альфреда Радока, Франтішек Зальцер) аж до вимушеного вихіду на пенсію в 1977 році.
Це була актриса аристократичної зовнішності з оксамитовим захоплюючим голосом і вишуканою культурою мовлення.
Спочатку вона викладати акторську майстерність в Празькій консерваторії (1947 ), потім у празькому ДАМУ (Театральний факультет Академії музичного мистецтва в Празі), де стала доцентом, а згодом професором у 1964 році.
Була затребувана як декламатор, часто працювала на радіо та дубляжі.
Фабіановатакож знімалася у телевізійних постановках та фільмах.
Її чоловіком був радіорежисер Йозеф Бездічек (1900 - 1962), після його смерті вона вийшла заміж за актора Національного театру Богуша Загорського (1906 - 1980) у 1971 році.
Власта Фабіанова похована на Вишеградському кладовищі в Празі в могилі[1], відомій як "Пам'ятник чеським акторам", який був відкритий у 1999 році і знаходиться під спільною опікою Асоціації акторів та Фонду "Життя художника".
Друга зміна - Марі Грегорова 1941 Рукавичка - пані Зейдова 1943 Танцівниця - Марі Луїза 1945 Кільце - Принцеса Андрес (важлива роль) 1945 Блудне паломництво (незавершений фільм) - Єва Даубнерова 1946 Скрипка і мрія - Анна Засмуцька 1947 Якірний знак - Чорне віяло 1947 р. Роздоріжжя (незавершений фільм) - Христина Прокопова 1948 Кракатит - дівчина з завісою і учасниця терористичної організації 1949 р. Революційний 1848 р. - Божена Нємцова 1949 Червона ящірка - Ерна 1952 Велика пригода - Еллен 1953 Початок - Деймкова 1953 Яструб проти Грдлічки - Грдлічкова 1955 Ангел в горах - Матушкова 1958 Мораль пані Дульської - Юляшевічова 1958 П'яте колесо автомобіля - Янурова 1960 Серпнева неділя - Міхова 1961 Власта Фабіанова (документальний фільм) 1966 Привид Моррісвілля - Арабелла 1977 Зустріч у липні - мати Еда 1978 Чудові чоловіки з ручкою - Емілі Коларжова-Млада 1979 Концерт наприкінці літа - графиня Елеонора 1982 Сіль над золотом - прийомна мати 1983 Благословенна родина - Камілла 1984 Ноктюрн Баррандова або Як співав і танцював фільм - гість 1986 Велике пограбування фільму - гість
Докси (нім.
Hirschberg або Bad Hirschberg) — місто у Чехії, в окрузі Чеська Липа Ліберецького краю.
Це один з найвідоміших туристичних центрів у країні, розташований на березі Махового озера на дорозі I/38 між Младою Болеславом та Чеською Липою.
Місто складається з восьми частин, які лежать на двох суміжних територіях.
Тут проживає близько 5 200 мешканців.
У XV—XVI століттях на цій території активно розвивалося рибництво. Було побудовано ще п’ять ставків.
У 1531 р. дамбу на ставках прорвала велика повінь.
Під час Тридцятилітньої війни регіон був розграбований військами, а згодом заселений німцями .
Після 1553 Докси придбав Ян з Вартенберка і збудував тут садибу, замок та пивоварню[7]. У 1620, через тиждень після Битви на Білій горі, місто було пограбоване армією герцога Максиміліана Баварського .
Згодом містом володіла сім’я Батлерів[1]. У 1680 місто та прилеглу садибу Батлери продали графу Арношту Йозефу з Вальдштейна.
Сім'я Вальдштейнів володіла Доксами до 1945[2].
Наприкінці XVІІI століття місто згоріло, а статус міста було втрачено.
Після 1800 у Чехії розвивається текстильна промисловість.
Також син банкіра з Бржежа та власник лісопилки Франтішек Вюнше побудував у Доксах картонну фабрику на пагорбі і будинки для робітників у долині, так звану Малу страну.
Завдяки цій фабриці кількість постійних мешканців зросла до 2000.
Вюнше часто вступав у бурхливі суперечки з графом Вальдштейном, бо платив своїм працівникам краще.
"Картонка" остаточно була закрита в 1839.
Вальдштейн викупив землю і 500 жителів виїхали з Докс[1].
Наприкінці ХІХ століття у місті процвітає туризм[1].
У 1867 залізнична лінія з'єднала місто з околицями.
Під час так званої Першої республіки Докси називали Північночеською лазнею або Північночеською Рів'єрою.
У 1928 на березі Махового озера був створений пляж[2] .
У період між 1938 і 1945 роками німецькомовни Докси належала до Третього рейху в межах Судетської області.
Після Другої світової війни відбувся майже повний обмін населенням та місцевими назвами[3].
У 1848 Докси були маєтком, що належав графу Крістіану з Вальдштейна та Вартенберка.
На той час 27 муніципалітетів належали до маєтку Докси і входили до краю Млада-Болеслав.
Після скасування кріпацтва та в результаті революції в Австрійській імперії (1848—1849) відбулися радикальні зміни державного управління.
Шляхетські маєтки були ліквідовані, впродовж 1850 створені нові повіти, політичні та судові округи.
Після реформи був утворений Чеськолипський край з 10 політичними округами.
Докси і Старе Сплави були включені до політичного округу Дуба.
Під час чергової державної реформи у 1855 Докси знову увійшли до складу краю Млада-Болеслав.
Під час реформи, проведеної 1 січня 1949, було створено округ Докси, який належав до Ліберецького краю.
У 1960 Докси увійшли до округу Чеська Липа, де знаходяться і сьогодні[1][2]/
Пам'ятки архітектури
Костел Св. Варфоломія та Внебовзяття Діви Марії — побудований на місці давнішого дерев’яного костелу у 1638, перебудований у стилі бароко[1]. Із замкової каплиці в Бездєзі сюди була перенесена копія ікони Діви Марії Монсерратської, однієї з трьох, що існують у Європі.
Ратуша 1855, побудована на місці попередньої, яка згоріла у 1842.
Годинник на вежі поставила майстерня годинникаря Карела Яноти з Подебрадів.
Барокова скульптура 1685 зі статуєю Діви Марії та чотирьох святих — Іван Хрестителя, Яна Непомуцького, Флоріана та Антонія Падуанського[2].
Замок Доксів епохи Відродження з другої половини XVI століття знаходиться біля площею в англійському парку.
Музей поета Карела Гінека Маха — розташований у найстарішій дерев'яній будівлі міста, так званій Лікарні, що була заснована в 1669 і досі збережена у своєму первісному вигляді. Експозиція присвячена поету, риболовлі та ставковому господарству Кінотеатр Май — архітектурно пам'ятка за проектом Карела Губачека Пам'ятник Карелу Гінеку Масі — відкритий перед початковою школою 29 травня 1960.
На місцевому кладовищі знаходиться могила видатного чеського скрипаля і диригента Антоніна Бенневіца[3], національна пам'ятка культури.
Залізнична станція Докси на Маховому озері, переможець конкурсу на найкращий вокзал 2017
Кінотеатр у Доксах
Міста-побратими
Село було засноване після прибуття німецькихколоністів з наміром чеського короля Пржемисла Оттокара II захищати торгові шляхи (Мельницький та Житавський) та протистояти могутності роду Марквартіце[1][2]. Перша письмова згадка — у грамоті короля, написаній у Пісеку в 1264, коли він подарував німцям Хартвіґу та Конраду з Краварж землі біля струмка Докси.
З цієї грамоти ведуть літочислення міста.
Проте згідно з іншими джерелами, виділена земля стосувалась не Докс, а Старого Бездєза.
Оригінальна німецька назва села була Hirschberg, але нові чеські поселенці згодом перейменували поселення в Докси.
Чеська та німецька назви використовувались паралельно до 1945.
Національний природний заповідник Бржегинє — Пекопала Національна природна пам'ятка Болото Єстребскє слатіни (Jestřebské slatiny), національна пам’ятка природи, розташована у сусідньому селі Єстреби.
Заповідна ландшафтна зона Кокоржінско (Kokořínsko).
Інша згадка про Докси міститься у грамоті Вацлава II від 1293[1]. Вона вважається першим достовірним письмовим документом з історії міста[2].
Посилання
Імператор Карл IV сприяв розвитку міста. Він надав Доксам привілеї (право чинити суд, влаштовувати щотижневі ярмарки, варити пиво). В 1366[1] або 1367[2] році з його волі заклали Велике озеро площею 350 га, яке сьогодні називають Маховим озером.
Син Карла ІV Сигізмунд Люксембурзький заставив маєток Яну з Міхаловіц, котрий за допомогою Берка з Дуби включив його в антигуситський анклав.
У 1426 гусити пограбували маєток Бездєків, включно з Доксами.
У 1445 маєток викупив Ян Сміржіцки зі Сміржіц, але після його страти в 1453 Докси було повернуто родині Міхаловіц.
У цей період тут переважало чеське населення.
Ратуша на площі Республіки
Жандов ( Sandau) — місто у Чехії, розташовне в окрузі Чеська Липа Ліберецького краю.
Тут мешкає близько 1900 чоловік.
Місто розташоване на території заповідника Чеські центральні гори, на правому березі річки Плоучніце, приблизно в 11 км на захід від районного міста Чеська Липа.
Панський двір Коруна на площі
У селі Велька Яворска, біля Жандова, простягається більша частина природної пам’ятки Боброва ущелина[1]. Дворський пагорб висотою 527 м.
Примітки
Перша письмова згадка про село походить з 1273.
У середині XV століття Жандов отримав статус міста. Його жителі займались ремеслами[1].
Костел і дитячий садок зліва
Архітектурні пам'ятки
Костел св.
Варфоломія 1341, перебудований у стилі бароко був у XVIII столітті.
Колона зі статуєю Св.
Себастьяна (1822) на згадку про епідемію чуми 1740 року.
Будинок Коруна на площі, колишня панська садиба.
Восени 2010, після капітальної реконструкції будівлі, у ній розмістилось міське управління.
Біля входу висить герцогський герб Анни Марії Франциски з Тоскани (1627—1741), яка мешкала в замку в Закупах, але місцева територія також належала їй.
Міський фонтан був побудований на площі у 1536 з дерева тодішнім власником маєтку Якубом Маушвицьким.
Перебудований з каменю у 1853.
Відремонтований у 1997 та внесений до списку пам’яток національної культури.
Через село проходить залізнична лінія 086 від Дечина до Чеської Липи.
Дорога II/262 проходить через південну частину міста.
Дуба (нім. Dauba) — місто у Чехії, на південному заході Ліберецького краю, розташоване за 16 км на південь від Чеської Липи та за 9 км на південний захід від озера Махово.
Лежить на території ланшафтного заповідника Кокоржінско — Махув край на висоті 266 м. Природа багата лісами та ярами, скелями пісковика.
Тут є поселення дачників із навколишніх сіл та селищ, більшість з яких приєднані до Дуби.
Раніше через місто проходила транзитна дорога I/9, яка сполучає Прагу з прикордонним переходом Румбурк — Нойгерсдорф, проте у 2017 була завершена об'їзна дорога.
У Дубі зареєстровано близько 830 адрес, і мешкає близько 1700 чоловік.
Після скасування кріпацтва та в результаті подій революції в Австрійській імперії (1848—1849) відбулися радикальні зміни державного управління.
Шляхетські маєтки були скасовані, а впродовж 1850 створені нові повіти, політичні та судові округи.
У 1848 р. Дуба входила до маєтку Берштейн, що належав графу Крістіану з Вальдштейна і Вартенберка.
Садиба Берштейн належала району Млада-Болеслав.
Після реформи Дуба стала місцем розташування політичного округу Дуби (Politischer Bezirk Dauba)[1],, до складу якого входили два судові округи (Дуба і Штеті).
Політичний округ включав 42 муніципалітети, два з яких були містами (Дуба та Докси).
З XVIII століття у Дубі вирощували хміль, що сприяло процвітанню всієї області.
Після останньої великої пожежі в 1845 місто було відбудоване в стилі класицизму; була побудована нова ратуша, де з 1850 знаходились окружні управління та суд [2].
Поступовий спад хмелярства після 1900 означав економічний та демографічний спад.
Цьому також сприяла відсутність залізничного сполучення із зовнішнім світом.
У 1869 в Дубі була організована протестантська церква Чеські брати (Єдність братів), регулярно проводились релігійні проповіді[1].
Сучасного вигляду місто набуло після бомбардування 9 травня 1945 та подальшого знесення.
Дуба входила в склад Судетської області, після Другої світової війни німецьке населення було виселено і прибули нові поселенці.
У 1949 округ Дуба був ліквідований, згодом місто стало лише курортним селом.
Статус міста було повернуто Дубі у 1992.
Місто Дуба складається загалом з 20 частин, які розташовані в 11 кадастрових районах :
Дуба, Горні Дубова Гора та Новий Берштейн Дештна Дражейов, Клюк та Недвезі Држевчіце і Сушіце Германки Горки Корце і Плешівец Льгота Недамов, Крженов і Панска Вес Закшин та Буковец Затині
Галерея
Костел Воздвиження св.Хреста 1744—1760
Сушарня хмелю
Сушарня хмелю в Дубі
Перша письмова згадка про Дубу датується 1253. Документ свідчить про надання королем Вацлавом I Дуби та інших сіл новоствореному ордену хрестоносців Червоної Зірки.
Господарство Дуби було занадто віддаленим від столиці, тож після 1257 його продали роду Роновців, який володів селом майже 400 років.[1] Предикат "з Дуби" використовувала найважливіша гілка родини Роновців, наприклад, найвищий бурґ Праги, Гінек Берка з Дуби (помер 1348).
Видатні особистості
Багато особистостей культурного та громадського життя пов'язані з Дубою.
Богуміл Кінски, викладач з Чеської Липи, активний член чеського клубу туристів, фотограф, історик опублікував свою найповнішу публікацію "Dubské Švýcarsko" у 1936[1].
Карел Гінек Маха — поет пройшов через Дубу кілька разів під час своїх поїздок в Докси і до замків Гоуска і Бездєз.[1] Їржі Махен — поет і письменник, справжнє ім'я Антонін Ванчура.
Його батько 12 років працював у Дубі помічником місцевого проповідника Єдності братів[1].
Їржі Вайль — після Другої світової війни письменник жив у своєму будинку у Врчованах .
З 1948 він став так званим культурним покровителем Дубська, організовував культурне життя в селах, дискусії та лекції[1].
Марія Маєрова — письменниця недовго працювала в Дубському культурною покровителькою, тема місцевої природи з’явилася в деяких її творах[1].
Густав Звєржина — проповідник Єдності братів, він працював у Дубі з 1948 по 1980[1].
Петра і Павла. Археологічні розкопки, проведені під час будівництва житлового масиву, свідчать про існування поселення ще в XI столітті[1]. Біля міста в Павличках, що за 3 км, було знайдено старослов'янський сміттєвий ящик празького типу з VII століття[2].
Місто було засноване близько 1300 в долині. Тоді ж постав костел св. Катерини на місці сьогоднішнього поштового відділення; близько 1408 була створена школа.
Після Битви на Білій Горі у 1620 останній місцевий житель Берків Вацлав потрапив у полон, а місто було конфісковане та перейшло у власність Альбрехта Валленштейна.
Після його насильницької смерті в Хебі (1634), село і замок стали власністю його вбивці Річарда Вальтера Батлера.
Після його смерті Дуба належала вдові регента Анні Марії з Доніна, яка вийшла заміж за графа Гейсенштейна.
Потім настав період судових процесів з ірландською родиною Батлер[1]. Батлери правили тут до 1723.
У 1680 багато жителів загинуло від чуми, а в 1695 місто було зруйновано вогнем[2].
Упродовж XVII століття у село переїхало багато німецьких колоністів[3].
Примітки
У період між 1723 і 1806 містом володів граф Карл Рудольф Сверст-Спорк.
Він мав високий художній смак і завдяки йому тут постали будівлі у стилі бароко: церква, каплиця, статуї, житолві будинки[1].
Література
Список пам’яток культури в Дубі Список пам’яток культури пам’ятки Дубська
Посилання
У 1744—1760 роках здубований костел Воздвиження Чесного Хреста; натомість два старих костели були зруйновані.
Дубський замок також не зберігся, в середині XVI століття Адам Берка з Дуби збудував недалеко від села замок Новий Берштейн.
У 1843 Дуба отримала статус міста[1].
Распенава ( Raspenau ) — місто в Чехії, в окрузі Ліберець Ліберецького краю.
Розташоване на Фридлантській височині (320—800 метрів над рівнем моря), що утворює північно-західне передгір’я Їзерських гір, приблизно за 6 км від міста Фридлант.
Через місто протікає ріка Смеда, а також Ломніцький, Слоупський, Лібвердський, Пекельський та Голубий струмки.
Назва міста означає "село на Расповій заплаві" і походить від оригінального імені німецького лицаря.
Пам'ятки
Церква Внебовзяття Діви Марії
Природний парк Пекло. Хлум (495 м над рівнем моря) — пагорб на північній околиці міста, на якому знаходиться вал, що лишився від великого доісторичного поселення кельтів.
Скеля Звон (550 м над рівнем моря) — найвідоміша скеля Їзерських гір, яка знаходиться у Національному природному заповіднику Поледнік.
Вперше на неї зійшли 26 червня 1921.
Схід на цю скелю вважався найскладнішим у всій Їзері. Церква Внебовзяття Діви Марії (1906) Хрест примирення з мечем і двома хрестами[1].
На кладовищі знаходиться неоготична родинна усипальниця підприємця Густава Ріхтера, архітектор — Франц Нойман[2].
Примітки
Населення міста — близько 2800 жителів.
Посилання
Муніципалітет Распенава в Регіональному реєстрі ідентифікації Чеської Республіки [Інтернет].
Доступно в Інтернеті .
Інформація на сервері CZSO https://web.archive.org/web/20051025083055/http://www.jizerske-hory.cz/mesta/raspenava/
Точна дата заснування села невідома, але перша згадка про нього — 1343. Перші поселенці походили, ймовірно, з Лужиці.
Початково село було розташоване лише на лівому березі Смеди, і, можливо, щоб відрізнити його від сусідніх сіл на правому березі (Луг, Лужец), воно носило назву "Wildenau" (Дика заплава).
Поряд ще було поселення Пекло (офіційна назва —Karolinthal).
Усі ці села були об’єднані в 1962 в місто Распенава.
Пошкоджена повінню будівля в Распенаві
Спочатку село мало сільськогосподарський характер, згодом тут також розвинулася переробна промисловість.
З 1512 в місці злиття потоків Смеди та Слоупського стояли водяна кузня та металургійний завод, що займався переробкою місцевої та імпортної руди.
7 серпня 2010, велика частина міста була вражена раптовою повінню, коли розлилася ріка Смеда і Слоупський потік.
Ще перед цим, у квітні того ж року в місті розпочалася реконструкція площі Т. Г. Масарика[2] під керівництвом архітекторів Владіміра Балди та Їржі Янурека[3]. Роботи закінчили до вересня 2011. Реконструкцію високо оцінили архітектор Адам Гебріан[5], так і Центр чеської архітектури.
Фридлант, Фридлант в Чехах (нім.
Friedland) — місто на півночі Чехії в Ліберецькому окрузі Ліберецького краю.
Розташоване на височині, що межує з Їзерськими горами.
Через місто протікає річка Смеда.
Населення — приблизно 7500 чоловік.
Пам'ятки
Замок XIII століття
Подвір'я замку Панорама міста з Крижового пагорба Ратуша (1896) Костел Воздвиження Чесного Хреста XVI ст. Один із водогонів Фридлант Місток над річкою Смеда (зруйнований повінню в 2010) Вулиця Миру Деканська вулиця У центрі міста Площа Масарика з ратушею Площа Масарика Костел та вежа ратуші
Вважається, що замок Фридлант був побудований у 40-х роках XIII століття, щоб захистити країну від очікуваного вторгнення татар.
У 1278 безпосередньо під замком на березі річки Смеда біля броду було поселення з невеликим костелом та ринком.
Під час німецької колонізації за володарювання Біберштейнів поселення було розширене та підвищене до статусу міста.
Воно було захищене стіною, ровом та частоколом, а вхід забезпечувала пара воріт: перші вели до броду, а другі — до замоку.
В цей час, на протилежному березі Смеди також виникло поселення Вєтров.
За даними земельної книги 1552 у місті та передмістях було 234 будинки і там працювали ремісники (ткачі, кравці, м'ясники та ін.)
За правління Біберштейнів місто пережило кілька пожеж, а в 1428 —1433 — декілька набігів гуситів.
У 1551 Фридлант знову потрапив до королівських володінь, а згодом місто викупив рід Редернів.
Міщанам Фрідланта було підтверджено міські привілеї.
В цей час була побудована нова ратуша, оздоблен \ гербами Редернів та Шліків, почалось мощення вулиць бруківкою.
Наприкінці XVI століття біля старого замку Редерни збудували новий ренесансний замок, прикрашений зграфіто та нову замкову каплицю, присвячену Святій Анні.
Після битви на Білій горі 1620, Криштоф Редернський змушений був втікати з маєтку, а Фридлант перейшов у руки Альбрехта Валленштейна.
Фердинанд II надав Альбрехту маєтки Фридлант та Ліберець у феод, а Валленштейн через рік заплатив за ці області 150 тис. златих.
Альбрехт не підтвердив пивоварне право міста і заборонив протестантську віру.
У цей період розвивалась економіка міста, наприклад виробництво пороху (на потреби війни) та паперу.
Регіон також був позбавлений труднощів війни протягом 1620-х, за що отримав назву "щаслива земля" (terra felix).
Місто було пограбовано 1629 коли проїжджали хорватськими воїнами.
У 1631 відбулось вторгнення саксів, під час якого Криштоф з Редерну захотів повернутись до свого маєтку.
Однак вторгнення було невдалим.
У 1634 маєток придбала родина Галлас.
Однак саме вирувала тридцятилітня війна і місто по черзі окупували різні сторони конфлікту.
Загалом, десять разів владу переймали то шведи, то імператорські війська, потім місто згоріло і 1639 шведи зайняли замок .
Під час їх окупації, на початку 1640, Криштоф Редернський навіть повернувся до замку і був оголошений власником маєтків Фридлант, Ліберець та Завідув.
Однак у березні 1640 імперські війська знову зайняли Фридлант і Криштофу довелося (назавжди) залишити свої маєтки.
Після Ґалласів володарями навколишніх маєтків стали Клам-Ґалласи і правили тут до ХХ століття.
Під час їх правління Фридлант зазнав труднощів Семирічної війни. В 1813 його захопила армія Наполеона.
Впродовж століть Фридлант був економічно важливішим від сусіднього Ліберця.
Але це змінилося у ХІХ столітті з розвитком текстильної промисловості, який активніше проходив саме у Ліберці.
Stráž pod Ralskem, до 1946 р. — Вартенберк, нім. Wartenberg am Rollberg) — місто у Чехії, в окрузі Чеська Липа Ліберецького краю. Розташоване у долині річки Плоучніце біля підніжжя пагорбів Ральско та Хамерськи Шпічак (462 м над рівнем моря).
Тут проживає близько 4000 мешканців.
Місто було засноване при замку і отримало назву замку Страж або Вартенберк, що походить від словосполучення німецькою мовою Warte auf dem Berg ("чеська варта на горі")[1].
Пам'ятки
Костел св. Сигізмунда
Замок Вартенберк (Вартенберг) був побудований на місці колишнього замку в XVI столітті на східній стороні Замкового пагорба.
Він згорів у 1987 та є недоступним для відвідувачів, тому що ще не повністю відремонтований. Каплиця св.
Яна Непомуцького, розташована біля замку на протилежному боці Замкового пагорба.
Побудована в стилі бароко у 1722[1]. Сьогодні вона належить православній церкві.
Від замку до каплиці веде дорога з алеєю могутніх старих дерев.
Костел Святого Сигізмунда з 1772—1779.
Парафіяльний дім при костелі Його побудував архітектор Й. Й.
Курц на замовлення графа Франтішека Хартіґа.
Раніше на його місці стояв невеличкийренесансний костел[1], св. Миколая.
Чумний стовп зі статуєю Діви Марії.
В 1726 до скульптур двох ангелів були добудовані статуї чотирьох святих (Св.
Прокопія, Яна Непомуцького, Св. Флоріана та Св. Себастьяна).
Водяний млин
Відомі особистості
Генріх Ігнац Франц Бібер (1644—1704 ) — бароковий композитор і скрипаль Даніель Йозеф Маєр (1656—1733) — празький архієпископ Вілем Габлер (1821—1897) — педагог і журналіст Рудольф Біцан (1872—1938) — архітектор Антон фон Якш (1810—1887) — лікар, терапевт
Замок Вартенберг у 2019
Примітки
Посилання
Офіційний сайт міста Інформація для туристів Неофіційний веб-сайт міста В'язниця в Стражі под Ральскем
Перша згадка про поселення міститься в грамоті короля Вацлава II від 28 серпня 1283.
У той час родина Марквартіце побудувала тут замок, на честь якого наступні власники замку називались панами з Вартемберка.
У XIII столітті згадується Маркварт з Бржезно та його син Бенеш з Вартемберка.
У 1504 замок продали Бартоломею Гіршпергару з Кенігшайну.
Нові власники перебудували замок і через 200 років продали місто Хартіґам, яким також належала сусідня садиба Мімоньська.
З XV століття в місті існував суд, який розслідував і карав злочини проти безпеки покупців.
Імператор Рудольф II нагородив місто знаком, що містить соняшник.
Після Тридцятилітньої війни місто втратило ряд привілеїв.
У 1785 імператор Йосиф II. затвердив для міста право торгувати.
В 1830 родина Хартіґів переїхала до нещодавно відремонтованого замку в Мімоні, який став їх резиденцією.
Оригінальна дерев'яна архітектура Вартемберка була знищена внаслідок великої пожежі в 1854. З XIX століття місто стало курортом.
Після Першої світової війни маєток придбав Франтішек Меліхар[1].
Після Другої світової війни німецьке населення було переселене, тому кількість жителів зменшилась. З 60-х років ХХ століття відбувалися геологічні дослідження, а згодом видобуток уранової руди.
На сьогоднішній день у місті знаходиться державна компанія DIAMO (скорочено від DIOurate AMOnný ), яка є правонаступницею чехословацької уранової промисловості і яка займається ліквідацією екологічної шкоди, заподіяної видобутком урану.
Територія колишніх уранових шахт і велике седиментаційне водосховище (Седліштський рибник) розташовані на захід від міста. У сучасному місті розвивається рекреаційний туризм. Є можливість займатись плаванням, великим тенісом, футболом.
Важливе досгягнення — підйомник на водних лижах на Хорецькому ставку. Навесні регулярно проводяться урочистості, присвячені пам’яті історії міста. У місті також є в'язниця, побудована у 1973, та Інститут освіти тюремної служби Чеської Республіки[1].
Замок Вартенберк у 2019 Маріанський (чумний стовп) Шахтний екскаватор та вантажівка з уранової шахти Пам'ятна дошка на будинку архієпископа Даніеля Йозефа Маєра Пам'ятник композитору Генріху Біберу
Чески Дуб (; ) — місто на півночі Чехії, в окрузі Ліберець Ліберецького краю.
Розташоване за 12 км на південь від міста Ліберець, на висоті 325 м над рівнем моря.
Через місто протікають струмки Єштєдка та Рашовка.
В XV столітті замок і місто стали оплотом гуситів.
У червні 1425 осиротіла армія Яна Чапека зі Сан зайняла замок у Дубі.
Хоча коменда згоріла під час нападу, але була відремонтована. Після битви при Ліпанах католицький шляхтич Георгій з Дуба зайняв місто, а у 1435 Ян Чапек знову перехопив владу.
Цю владу визнав імператор Сигізмунд.
Під час правління Їржі Подебрадського околиці були піддані набігам лужицьких військ.
Зокрема у 1468 вони спалили місто.
Наприкінці XV століття Дуб належав родині Вартемберків.
Їхнє управління означало період економічного розвитку для Дуба; проведена реконструкція костелу св. Духа і замку.
В 1552 місто придбав сілезький шляхтич Ян з Опршторфу.
Розвиток міста продовжувався, воно отримало право пивоваріння.
Збудовано ратушу і замок перебудований у ренесансному стилі.
В 1591 місто купив Зікмунд Сміржицький. Коли сім'ї Сміржицьких довелося покинути країну після битви на Білій Горі, Дуб перейшов до володінь Альбрехта Валленштейн.
Під час Тридцятилітньої війни Дуб користувався відносним миром і виробляв одяг та сукно для імператорської армії.
Після смерті герцога Альбрехта ситуація змінилася, у 1634 Дуб зайняли імперські війська.
В місті сталась сильна пожежа.
У 1635 власником міста стає граф Ян Людвік Ізолані, а по його смерті маєток переходить у спадок його дочкам.
Одна з них вступила до монастиря августинок і місто Дуб стало власністю цього монастиря.
Місто вкотре постраждало від пожежі у 1694, яка знищила чимало цінних будинків.
За часів Марії Терезії місто постраждало від прусських вторгнень (1741, 1742, 1744 та 1757).
Йосиф II скасував монастир Августинців у 1782.
Таким чином Дуб перейшов у володіння держви.
ХІХ і ХХ століття
Площа Бедржиха Сметани з вежею церкви Зіслання Святого Духа та Маріанською колоною
На початку XIX століття ратушу реконструювали, а каплиця св. Яна була перебудована під лікарню.
У другій половині століття бурхливо розвивається текстильна промисловість.
Перша текстильна компанія була заснована тут у 1802 році братами Слук.
У 1858 спалахнула катастрофічна пожежа, яка знищила більшу половину міста.
Зруйнований замок так і не відбудували (від нього дотепер лишились руїни).
Через рік після цієї події композитор Бедржіх Сметана вперше відвідав Чеський Дуб, відвідав матір та сестер, які тут мешкали.
У 1850-х роках почала відвідувати цей край Йоганна Мужакова-Роттова, більш відома як Кароліна Светла.
У 1938—1945 місто було окуповане Німеччиною.
Пам'ятки
Будинок біля Коменди Св. Іоана
Костел Святої Трійці та гробівець родини Шміттів
Замок — спочатку це була коменда Св. Іоана (орден госпітальєрів) ХІІІ століття, перебудована у 1552 на замок, а в 1858 майже знищена вогнем.
У 1906—1909 було відновлено лише його східне крило підприємцем Шміттом.
Костел Зіслання Святого Духа Костел Пресвятої Трійці (1590), це однонефна споруда раннього бароко з інтер’єром початку XVII століття.
Залишки міських укріплень з XV століття.
Ратуша була побудована в 1565, перебудовувалась кілька разів, останній раз — у в 1907.
Маріанська колона зі статуями св.Флоріана, Яна Непомуцького, Франтішек Салеського і св.
Роха з 1723 як нагадування про попередні епідемії чуми.
Замок Шмітта в неокласичному стилі був побудований в 1874, має цінний інтер’єр з ліпниною та дерев’яними панелями і оточений парком кінця ХІХ століття.
Подєштєдський музей почав діяти у колишній віллі Блашке у 1946.
У його колекції предмети, пов'язані з життя Кароліни Светли, унікальний готичний кабінет, прикрашений трафаретним розписом та графічний кабінет місцевого жителя Петра Діллінгера.
Окрему виставку складають приміщення монастиря Йоанітів.
Густав Бідерман (1815—1890) — лікар і філософ Франтішек Ксавер Йозеф Бенеш (1819—1888) — археолог Франц Шмітт (1816—1883) — виробник текстилю Томаш Едель (1951—2010) — директор музею та першовідкривач коменди Св. Іоана
Приміщення коменди госпітальєрів
Місто було створене як ринкове поселення на пагорбі, оточеному парою струмків, у римський період.
Перша згадка про це місце є у грамоті 1115, у якій князь Владислав I вручає кладрубському монастирю бенедиктинців територію "у Владиславиці від річки Могелки до дуба".
Однак припущення, що це стосується поселення Дуб, не підтверджене. Перша дійсна згадка походить з 1291, коли краківський єпископ Павел дарував індульгенції всім особам, які відвідали костели, що належать до ордену Святого Іоана.
Власником цього регіону стала сім'я Марквартіце в 1237 році, яка щедро підтримала Орден Святого Іоанна (госпітальєри).
Гавел І Лемберкський та його дружина Здіслава (згодом канонізована) часто вважаються засновниками йоанітської коменди, однак можливо її заснував їх син Гавел II.
Місто, що постало навколо монастиря, називалось Свєтла, але поступово воно, ймовірно, перейняло назву старішого поселення, тобто Дуб.
Село отримало свою емблему — зелений дуб на срібному полі — десь до 1349.
XV — XVII століття
Румцайс у виконанні актора на Староміській площі в Празі
Розбійник Румцайс () - казковий персонаж, герой мультсеріалу чеської телевізійної дитячої програми Večerníček, а згодом - творів чеського письменника Вацлава Чтвртека (), який був автором телевізійних сюжетів.
Звязок з історичними подіями
З тексту можна зрозуміти, що події книги та мультсеріалу відбувається в 60-х роках ХІХ століття.
Імператрицю в книзі звуть Bětka (тобто Ельжбета Баварська, дружина Франца Йозефа І, правителя Австро-Угорської монархії.
Також згадуються війна з Пруссією (битва при Градець-Кралове у 1866 році ) та прусський король Фріц, ймовірно, Фрідріх-Вільгельм IV.
Персонаж у світовій культурі
У день 100-ї річниці від дня народження Вацлава Чтвртека, 4 квітня 2011 року, образи Румцайса та його сина Ціпісека з’явилися на першій сторінці пошукової системи Google . [1]
Вечірні телевізійні казки про Румцайса виходили у 1965-1967 роках і налічували 3 сезони по 13 серій кожен. Згодом Вацлав Чтвртек та художник-мультиплікатор Радек Піларж доповнили їх та надрукували в кількох книгах.
Перші історії про розбійника були опубліковані у 1967 році.
Невдовзі вони набули великої популярності та були перекладені кількома мовами, зокрема словацькою, польською, болгарською, німецькою, угорською, румунською, естонською, латиською і українською.
Румцайс виступає одним із грабіжників в аматорському фільмі " Пил і постріл" 2015 року.
Творці комп’ютерної гри Відьмак 3: Дикий Гін назвали іменем Румцайса одного з епізодичних персонажів, теж розбійника. [1]
У пародійній комічній трилогії Міхала Опіца "Румцайс повертається" (2017-2020), головний герой бореться проти іншопланетян-"чужих" . [1]
Література
ЧТВРТЕК, Вацлав.
Ціпісек .
1975 рік .
ЧТВРТЕК, Вацлав.
Манка .
1975 рік .
ЧТВРТЕК, Вацлав.
Про Румцайса та розбійницького сина Ціпісека .
1973 рік .
ЧТВРТЕК, Вацлав.
Румцайс .
1970 рік
Український переклад
Сюжет
Розбійник Румцайс - колишній швець з міста Їчина.
Він чесно займався своїм ремеслом протягом дев’яти років, доки їчинський війт Гумпал не вирішив пошити собі нове взуття.
За випадкову образу війтової ноги, якою той дуже пишався, Румцайса вигнали з міста до Ржаголецького лісу. Румцайс оселився в печері і став розбійником.
Невдовзі до нього приєдналася дівчина Манка, яка стала його дружиною, а згодом у розбійницької пари з’явився син Ціпісек.
Одного разу Румцайс спробував повернутися до свого ремесла, але князь раптово наказав вирубати Ржаголецький ліс, тож Румцайсу довелося знову піти в розбійники, щоб врятувати ліс та його мешканців, серед яких не лише тварини та птахи, а й водяники, русалки та інші дивовижні істоти.
Його постійні суперники – представники владної верхівки: війт Гумпал, князь, княгиня і навіть сам імператор. Іноді Румцайсу доводиться боротися з надприродними ворогами, такими як лиха мавка, карлик Катрножка, велетень Цумштайн, завірюха Мелузина або семиголовий змій.
Румцайс, Манка та Ціпісек у виконанні акторів на Староміській площі Праги
Румцайс.
Розбійник, колишній швець.
Носить високу шапку з червоної букової кори, його одяг трохи подертий та полатаний, але взуття – найвищого гатунку.
Румцайс має неохайну бороду, в якій гніздяться лісові бджоли, та пістоль, заряджений жолудями.
Він володіє надзвичайною силою, але воліє перемагати за допомогою кмітливості.
Коли він хоче розвести багаття, то креше нігтем об ніготь, доки не вискочить іскра. Його улюблений вигук «Грім і блискавка!»
Румцайс - приклад доброго розбійника, який допомагає бідним і слабким боротися проти злих і зажерливих.
Манка.
Працьовита дружина Румцайса, яка веде розбійницьке господарство, варить семикратну юшку і допомагає Румцайсу, коли той не знає, що робити.
Посмішка та чарівність - її головна зброя, якою вона вміло користується.
Манка – засмагла, з довгим волоссям кольору недостиглого жита.
Вона носить традиційну червону спідницю, білу блузку та червоне намисто.
Її весільна обручка – перстень, сплетений Румцайсом із сонячних променів.
Ціпісек. Син розбійника Румцайса та Манки.
Наступного дня після народження отримав свої перші черевики.
Спершу він постійно втрапляв у різні халепи, але поступово опанував розбійницькі хитрощі. А, оскільки хлопчик крихітний і спритний, то може потрапити туди, куди Румцайсові зась.
Найбільший друг Ціпісека - Волшовечек, водяник із Ржаголецького озера.
Основні супротивники Гумпал - війт Їчина, ледачий черевань з величезними ногами, якими він дуже пишається. Їчинський князь і його дружина, княгиня Майолена. Лакей Фріцек - вірний слуга князя.
Кошинка - це садиба в Празі - Лібно (Libeň) на вулиці На Кошинце (Na Košince), в Празі 8.
Виноградник на місці Кошинки задокументований ще в 15 столітті.
Він складався з трьох виноградників, які з середини 18 століття називались Кошинка (Košinka), Лінковська (Linkovská) та Страковська (Strakovská).
До 1620 року ці землі належали міщанину зі Старого міста Павлу Прчеку (Pavlu Prčkovi), який залишив Чехію після битви під Білою Горою, а його майно було конфісковано.
У середині XIX століття садибою володів Томаш Лоффлер (Tomáš Loffler).
У цьому столітті над Кошинкою (Nad Košinkou) також була побудована каплиця на згадку про трагічну смерть дочки одного з тодішніх власників.
Вілла Ґраб
З 1875 року садибою володіли брати Ґраб, які побудували фабрику для виробництва воску з полотна та збудували величну сімейну віллу на південь від оригінальної садиби.
Крім того, адміністративні будівлі, що тягнуться до середини вулиці Na Košince (№ 2.,4. та 8.) та житловий будинок для позашлюбної дочки (Na Košince № 6.).
1945р
До входу в приміщення фабрики (на вулиці Na Košince - No 1.) збереглися лише господарські будівлі оригінальної Кошинки.
Liben ( německy Lieben ) - міський район та кадастровий район, що утворює південну частину Празького міського району Праги 8 та простягається до міських районів Праги 7 та Праги 9 .
Поруч із Карлін (Karlín), Троя (Trója), Кобилиси (Kobylisy), Стржжков (Střížkov), Просек (Prosek), Височани (Vysočany) та Жижков (Žižkov).
Річка Влтава відокремлює Лібен від Голешовиць.Приблизно 35 000 жителів проживають у кадастрі Лібеш.
Ім'я Libeň тлумачиться як похідне від присвійного суфікса -jь від особистого імені Ľuben (що означає "коханий").
[1]
З Радують переплетені імена письменника Богуміла Грабала, художника Володимира Будника чи поета Карела Главачека .
Тут було засновано єврейське місто 16 століття і поширився в область сьогоднішнього Дольного Лібно.
Рішення Яна Гартвіка з Ностич, який надав місцевій єврейській громаді привілей власного самоврядування та гарантував їй правовий захист.
Імпульс k його значне розширення в Росії в середині 18 століття було прийнято рішення імператриці Марії Терезії, яка вигнала євреїв з Прага.
географія
До свого розвитку Лібеш був романтичним горбистим пейзажем, де між виноградниками було лише декілька ферм та садиб виноградників.
Історичні Садиби включали: Balabenka, Bulovka, Hercovka, Kolčavka, Košinka, Kotlaska (раніше Primaska), Kundratka, Mazanka, Палмовку, Pekařka, Rokoska і Truhlářka, але і Velka Vaceš, який, проте, зник з будівництво лікарні На Буловце.
Район неофіційно поділяється на Старий (Нижній) Лібен та Новий (Верхній) Лібен.
Через її територію протікає річка Рокитка (Rokytka), яка в Томаєровий сад впадає у Влтаву.
Горні Лібен - вулиця Давидкова (Davídkova), с фон Освітні
«Ноктюрн» - остання опера українського композитора Миколи Віталійовича Лисенка на лібрето Л.Старицької-Чернячівської.
Опера з однією дією, яку композитор назвав "опера-хвилинка" була створена в 1912 році і вперше, після смерті композитора, була виконана Київським муніципальним театром.
Темніє.
У тиші кімнати з’являється цвіркун і викликає свого цвіркунку.
Потім вони обоє співають про ніч та мрійні сни (цвіркун: Дінь-дінь дінь- дінь / Сердце стука, сердце б 'єтся дуетом: Нічого солодка, ніч таємна / Ніч солодка, ніч таємна ).
З’являються рожеві та золоті сни, закручуються, переплітаються і знову зникають (танець мрії).
Уві сні вакхантка прокидається.
Вона п’є і прославляє життю і свою богиню Астарту (арія П'ю за життя, за втіху нашу). Тоді з портрета виходить дівчина з трояндою - в той час, як енергійний вакхант приходить із країни тепла і сонця, дівчина провела юність у тиші будинку, сидячи за вікном і чекаючи коханого (діалог Хто це співа?
Чий чути голос? /Наче сонечко з очей ).
Вступає офіцер, коханий дівчини: він колись загинув на війні, але зараз живе і нарешті знаходиться зі своєю коханою (арія О, ні!
Я лежав один на полі Січі і дует Сонце в твоїх лиш очах ).
Стара дама приєднується до них, мовчки сідає за піаніно і грає для любителів танцювати.
Вакхантка, цвіркун і цвіркунка оповідають, як минуле оживає у мріях та спогадах про минуле (терцет Згуки далекії, згуки забутіі ).
Усі вони зупиняються: у нічній тиші лунає далека пісня, забуті мрії, давно минулі хвилини життя (Квінтет Зниклі зі прибули ми ).
Б'є четверта година.
Статуя та портрети повертаються на свої місця.
Входить сонна покоївка, розкладає штори і відчиняє вікна.
Звуки вуличної суєти починають надходити до кімнати.
1958, виконання студентами Львівської консерваторії, симфонічним оркестром Львівської філармонії під керівництвом Миколи Колесси 1991, солісти: Вікторія Лук (Дівчина з трояндою), Микола Коваль (Офіцер), Світлана Кисла (Вакхантка), Людмила Семененко (цвіркунка), Тетяна Кузьмінова (цвіркун).
Симфонічний оркестр Українського радіо, диригент - Іван Гамкало
Примітки
Зовнішні посилання
Лібрето до цієї опери написала племінниця композитора Людмила Михайлівна Старицька-Чернячівська (1868–1941), дочка давнього друга композитора, співавтора, лібретиста Михайла Старицького (1840–1904).
Як і в попередній " Енеїді", Лисенко відступив від патріотичної тематики та фольклору і обрав сучасний сюжет, в якій народна пісня і пісня епохи романтизму контрастують, як репрезентанти минулого і сучасного.
Як характерний мотив для старого світу композитор обрав салонну пісню «Время невозвратное», яку співає його мати Ольга Єремієвна Луценкова. [1] На думку С.
Неєфової, "ця оперна мініатюра геніально відображає становище інтелектуала між поразкою буржуазної революції та соціалістичною революцією". [2]
Клавір опери Радіозапис опери з 1958 року, доступний на веб-сайті Українського радіо [ недоступне джерело ] Радіозапис опери 1991 року, доступний на веб-сайті Українського радіо
Опера увійшла до репертуару українських театрів (наприклад, у 1927 р. вона вперше була поставлена в Одесі [1] ), а в 30-х роках вона транслювалася по радіо у тодішньому польському місті Львові [2] .
Опера рідко потрапляє до репертуару театрів, але виконується в оперних студіях музичних навчальних закладах, зокрема консерваторій у Києві [3] та Львові [4] .
Інструментовку опери здійснив композитор Яків Яковменко-Степовий. [1]
Дійові особи
Дівчина з трояндою - колоратурно-ліричне сопрано Офіцер - баритон Вакхантка - альт Цвіркунка - ліричне сопрано Цвіркун - меццо-сопрано Стара жінка - німа роль Покоївка - розмовна роль Мрії про рожевий та золотий - танцюристи
(Старомодна кімната з фортепіано, статуєю вакхантки та портретами старої жінки, дівчини з трояндою та офіцера у формі з 1812 року.
Вечір. )
Покоївка прибирає кімнату: закриває вікна, натягує штори, вимикає світло.
Вона скаржиться на свою нудну та напружену роботу і дивується джентльменам, які тримають свої кімнати повними старого мотлоху.
Якби це було на ній, вона вчинила би з ними їх набагато веселіше, і згідно з моди, разом зі старими зів’ялими портретами, використала би їх для розведення вогню.
Мартін Трчка (* 22 травня 1977 року, Мост ) - чеський яхтсмен, який представляв Чехію на Олімпійських іграх 2004 року в Афінах та 2008 року в Пекіні.
Займається також морським вітрильним спортом: брав участь у Тур де Франс а-ля Вуаль, а також Яхтових перегонах від Сіднея до Гобарта. [1]
Посилання
Мартін Трчка закінчив будівельний факультет Чеського технічного університету. Живе в Мості, одружений і має двох дітей. [1] Вітрильним спортом почав займатися 1983 року через свого батька та діда [2].
[3] У перегонах брав участь у класах Лазер та Мельгес 24. Його домашній яхт-клуб - YC Baník Most. [1] Використовуючи свій досвід, проводить професійні лекції, зосереджені насамперед на стратегії та тактиці перегонів.
Окрім яхтингу, в дитинстві займався лижним спортом [1], а нині любить їздити на велосипеді. [2]
Мартін Трчка представляв Чехію в змаганнях з вітрильного спорту на літніх Олімпійських іграх 2004 року в Афінах, де посів 25-те місце, а також 2008 року в Пекіні, де посів 31-ше місце.
Крім того, він брав участь у багатьох перегонах чемпіонату світу та інших змаганнях Міжнародної федерації вітрильного спорту. [1] Володар 6 титулів чемпіона Чехії у класі Лазер. [2]
Він також активно займається морським вітрильним спортом, особливо як тактик або кермовий. [1] Разом з Томашем Мусілем взяв участь у перегонах Тур де Франс а-ля Вуаль, що їх проводять навколо узбережжя Франції . [2] Тричі брав участь у легендарних Яхтових перегонах від Сіднея до Гобарта (у 2005/06, 2006/07 та 2010/11 [3]).
Мріє в майбутньому взяти участь у якихось із навколосвітніх перегонів[1], як-от Вандей Глоб або Океанських перегонах. [2]
«Пан Коцький» - дитяча опера українського композитора Миколи Лисенка на лібрето Дніпрової Чайки.
Пане Коцький Лисиця Заєць Ведмідь Вовк Кабан Різні тварини (куниця, їжак, собака, тхір та інші)
Лисиця сидить поруч зі своїм будинком і скаржиться, що у неї немає підходящого залицяльника.
З’являється кіт - пан Коцький.
Економка вигнала його з дому, бо він був лінивий і не хотів ловити мишей, а кіт злиться.
Однак коли перелякана Лисичка заспокоює його, пан Коцький перетворюється на героя і хвалиться, який страшний він звір і якої шкоди він завдав господарям.
Це також чує заєць, що проходив повз, і злякано тікає.
Лисиця дослухається кота, вражає його своїми чарами і запрошує його в гості.
У будинку Ведмедя господиня та його друзі Вовк та Кабан п’ють коньяк.
Вовк запиває горе через нерозділене кохання до Лисички, а друзі його втішають.
Підбігає заєць і схвильовано повідомляє про те, що почув щойно.
Його розповідь про грізно великого володаря вражає тварин, вони вже починають боятися і думати про те, як забезпечити милість пана Коцького.
Вони вирішують влаштувати для нього вечірку.
Вони сперечаються, хто що принесе і особливо хто повинен піти, щоб запросити господаря на обід; кожна тварина знаходить собі виправдання, нарешті запрошувати пана Коцькому випадає Зайцю.
Дія 3
Лисиця радісно співає у своєму будинку: вона загнала пана Коцького до свого ліжка, де втомлений герой зараз бурчить.
Зайчик несміливо входить і запрошує її та пана Коцького на обід від імені тварин.
Лисиця обіцяє поговорити з паном Коцьким.
Коли кіт прокидається, Лисиця видає запрошення.
Спочатку пан Коцький виявляє невдоволення тим, що його не запросили більш шанобливо, але врешті приймає запрошення і сподівається, що їжі буде достатньо.
У будинку Ведмедя тварини чекають на прибуття пана Коцького та Лисиці.
Вони в напруженні і страху, а щойно запрошені наближаються, всі тварини розгублено ховаються.
Пана Коцького не дивує порожня кімната, але він неприємно зворушений тим, що кількість їжі не відповідає його уявленням. Він голосно скаржиться, що її недостатньо.
Тварини в притулках тремтять від страху, що кіт їх не пустить до них.
Вовк трясеться, пересуваючи свою схованку.
Це так лякає пана Коцького, що і він хоче сховатися, але Кабан уже там.
Виникає загальна плутанина: усі тварини намагаються втекти одне від одним, доки сцена не порожніє.
Закінчується опера зловтішаннями Лисиці, яка радіє з того, що знову у неї з'явилася можливість «посварити всіх, роздражнити та з усіх сміятись».
Джерела
Микола Лисенко вважається основоположником української сучасної музики і, серед іншого, першим автором українських опер для дітей.
Дитячі опери Лисенка призначені не лише для дітей, а написані безпосередньо для дитячих акторів. [1] Лібрето для них написала поет Людмила Олексіївна Василевська-Березіна (1861–1927), створюючи під псевдонімом Дніпрова Чайка.
Першою з трьох його опер була «Коза-Дереза» (1888) за мотивами української казки, дійовими особами в якій також виступають тварини, а друга, пан Коцький, створена в 1891 р. [2] [3]
Як і у випадку з двома іншими дитячими операми Лисенка, прем'єра пана Коцького відбулася в квартирі Лисенка (Рейтарська, 12, Київ) в колі їхніх родин та друзів у 1891 році.
Окрім самого композитора, музичну постановку та супровід фортепіано проводила його дружина Ольга Антонівна Липська, участь брали діти Лисенка (у тому числі наймолодша чотирирічна Мар'яна), а також діти з родин Старицьких, Ліндфорсів та інших.
Режисером, хореографом та костюмером стала знайома з сім'єю Лисенків молода поетеса Леся Українка.[1]
Опера «пан Коцький» має короткий інструментальний вступ, чотири дії, її виконання триває загалом трохи більше півгодини.[1][2] Як і в опері "Коза-Дереза", низка мелодій спирається на відомі народні пісні, підкріплені поетичними текстами.[3] Ця опера є трохи складніша для співу за Козу-Дерезу - молоді актори, для яких вона була призначена, тим часом виросли та набули досвіду - і навіть зараз вона призначена для дітей старшого шкільного віку. [2] [4] Композитор назвав її "оперою" або "комічною оперою", але її також можна було вважати сатиричною [2], в стилі ревізора Гоголя .
Персонажі алегорично віддзеркалюють різні соціальні типи людей, а також соціальні умови: пан Коцький - ледачий, роздутий та хвалькуватий представник вищого класу, Фокс - хитрий підлещувач та опортуніст, інші тварини некритично довірливі, боягузливі та покірні.
Це одна з причин, чому пан Коцький зазнав царської цензури, і після видання журналу в 1891 р. петербурзький нагляд за пресою відхилив у 1895 р. і знову в 1903 р. заяву композитора про видання клавіру опери. [5] Перевидання пана Коцького здійснено було у київському видавництві "Мистецтво" лише до 1945 р. [6]
Відсутність доступного видання, природно, завадило виконанням твору за життя композитора і тривалий час після його смерті.
Перша постановка була підготовлена в 1950 році музичною школою у Дніпропетровську.[1] У 1950-х роках праця Лисенка була опублікована із низкою музичних та текстових змін; дитячі опери були опубліковані в 1954 р. у дев'ятому з двадцяти томів під музичною редакцією Михайла Верківського та літературною Максима Рильського.[2] Тоді ж дитячі опери Лисенка були оркестровані (авторська версія написана лише під супровід фортепіано).
Так, 8 травня 1955 року в Харківському оперному театрі відбулася професійна прем'єра нової версії опери в літературній редакції М.Рильського та в оркеструванні Василя Павловича Нахабіна. [3] Диригував Анатолій Васильович Калабхчин. Ця постановка з професійними співаками була записана московською компанією "Мелодія" і випущена на грамплатівці.
[3] Через рік оперу професійно виконували в Київському державному театрі опери та балету. Сучасні критики високо оцінили музичне виконання, але звинуватили авторів слів у тому, що опера закінчилася загальною розгубленістю, і моральний посил не підкреслюється покаранням негативних героїв.[3]
Починаючи з 1950-х років і дотепер, пан Коцький досить часто ставиться в музичних школах України, хоча і менше, ніж нижчий і менш вимоглива Коза-Дереза .
Серед значних останніх постановок - постановка 2011 року, яку в Музеї Миколи Лисенки виконали учні Київської середньої спеціалізованої музичної школи М.
В.
Лисенка. [1] [2]
Вже в 30-х, а потім у 50-х роках Київське радіо робив записи пана Коцкого за участю професійних співаків. [1]
Дійові особи
Коза-дереза - невеличка дитяча опера українського композитора Миколи Лисенка .
Створена у 1888 році для потреб власної родини та знайомих композитора, і зараз є популярним твором, який звучить в українських музичних школах.
Вже в 30-х, а потім у 50-х роках на Київське радіо було здіснено записи Кози-дерези за участю професійних співаків. [1] У 1995 році це було знову записано Держтелерадіо України під керівництвом Святослава Івановича Литвиненка. [2]
Опера була перекладена чеською мовою після Другої світової війни Яном Бранбергером. [1]
Дійові особи
Коза-дереза - сопрано Лисичка-сестричка - сопрано Зайчик-лапанчик - сопрано Рак-неборак - альт Вовчик-братик - меццо-сопрано Ведмінь-Товстолап - контральто Дідусь - баритон Різні лісові тварини - дитячий хор
(Вступ-пролог, перед завісою) Дідусь купив у Києві на ринку козу.
Він привів її додому і передав бабусі, щоб вона її випасла і напоїла.
Вона так і зробила, але коли дідусь повернувся, і спитав козу, чи добре вона випила і поїла, коза поскаржилася, що у нічого іншого не їла не пила, а тільки кленовий лист і краплю води.
Дідусь розсердився, побив бабусю і сам вивів козу на пасовище.
Там коза паслась і поїла, але коли вони повернулись, вона знову відмовила дідусеві, що не їла і не пила.
Дідусь розсердився, прив’язав козу біля сараю і вже шукав на неї ножа, але коза відірвалася і втекла до лісу.
(Хор "Гм!
У Києві на базарі / Хм!
Гм!
Під Києвом на базарі , перерваний розмовним діалогом. )
(Сцена - Дуб і лисича діра під ним) Лисичка-сестричка проходить перед своєю норою: вона завжди активна, і тепер вона йде до гаю з квітами, щоб прикрасити свій дім (пісня Л Лиснчка, я сестричка ).
З’являється Коза що тікає від діда і жаліється ( Горе мені, горе ).
Вона бачить нору Лисички і ховається в ній.
Лисичка повертається і хоче увійти до своєї домівки, але Коза проганяє її, тупаючи та стукаючи ( Я Коза-дереза / Я Коза-дереза ).
Лисичка сумно йде.
Вона зустрічає Зайчика, який здивований тим, хто її прогнав (діалог Добрий вечір, Лисонько / Добрий вечір, Лисонько ), йде заглядати в нору, але і його Коза проганяє.
Тоді Лисичка зустрічає Вовчика-братика, який обіцяє їй допомогти (пісня Ой, я, сірий Вовчок).
Але і Вовк марно намагається налякати Козу.
Коза тріумфує, танцює та співає ( Ось вам Коза, хитра та лукава ).
Тоді з’являється Ведмідь (пісня Ходив я, ходив по всіх пасіках).
Він також хоче допомогти Лисичці, але дивне істота з рогами проганяє його так само, як і попередніх тварин.
Коли приходить маленький Рак (пісня Ой, я Рак-неборак): це маленька тваринка, але співає завзято як гетьман.
Лисича вже не плекає великої надії, але він береться прогнати козу, а тварини з лісу сходяться аби подивитись, як це відбуватиметься (хор іодим, братця, воювати / Ходим, братця, воювати).
Коза сміється з Рака, але Рака неможливо прогнати, коли вона тупає і стукає, він хапає її за пазур і витягує з лисячої нори.
Тепер усі тварини б’ють Козу і відводять у глибину лісу, де її чекає невідома доля.
Коза сумно кричить: «Мекеке, мекеке».
Примітки
Зовнішні посилання
Микола Лисенко вважається засновником української сучасної музики і, крім усього іншого, першим автором українських опер для дітей.
Дитячі опери Лисенка призначені не лише для дітей, а написані безпосередньо для виконання дітьми. [1] Лібрето для них написала поет Людмила Олексіївна Василевська-Березіна (1861–1927), під псевдонімом Дніпрова Чайка.
Коза-Дереза стала найпопулярнішою з них, написана на тему відомої української казки (байки). [2] [3]
Як і у випадку з двома іншими дитячими операми Лисенка, прем'єра "Кози-дерези" відбулася в квартирі Лисенка (Рейтарська, 12, Київ) - безпосередньо в кабінеті композитора - в колі сім'ї та друзів у 1890 році.
Окрім самого композитора, музичну постановку та супровід фортепіано проводила його дружина Ольга Антоніївна Липська, оперні партії виконували діти Лисенків (Катерина, Галина та п’ятирічний Остап, який виконував роль Вовчика), а також діти з дружніх сімей Старицьких, Ліндфорсів та інших.
Режисером, хореографом та костюмером стала молода поетеса Леся Українка . [1] [2]
Коза-дереза - суто комічна камерна опера, написана для дітей дошкільного або молодшого шкільного віку.[1][2] Сам композитор називав її "опера" або "комічна опера". [3][4] У пролозі виступає супроводжуваний хор, актори в цій частині (тобто Дідусь і Коза-дереза) говорять прозою. Сама опера повністю співається.
[5] Монологи з тваринами створюються на основі відомих українських народних пісень, іноді з оригінальними текстами ( Я лисичка, я сестричка), але переважно з новими текстами на оригінальну народну мелодію.[6] Акомпанемент підтримує дитячі голоси і в авторській версії написаний лише для фортепіано (лише набагато пізніше, при виконанні на професійних сценах, з’явився неавторський оркестровий варіант). [5] Опера відносно коротка, триває близько 20 хвилин. [7]
Невовзі після прем’єри оперу звучала у знайомих композитора: у будинку професора історії Київського університету І.
Лучицького його поставили троє дітей ведучого разом з дітьми Лисенка . [1] [2] У 1892 році на честь 50-річчя Лисенка його поставила в місті Тишківці сім’я друга композитора Володимира Шечевича. [2]
Вперше опера була надрукована незабаром після її створення, у 1890 р. у львівському журналі " Дзвінок" ; через рік опера вийшла окремим друком.
Потім послідували видання в Києві (1895) та Москві (1896), пізніше у Львові було підготовлено нове видання (1923), а за ним послідувало ряд інших (зокрема, у 1989 р. Музична Україна), завдяки чому опера стала відомою спочатку на Галичині, але незабаром і на сході України.
Таким чином, Коза-дереза стала фактично найвиконуванішою оперою за життя композитора.[1][2] 25 листопада 1903 р. у присутності багатьох глядачів вона була виконана у великій залі Національного дому вихованцями школи Т.
Шевченка у Львові з нагоди 35-ї річниці музичної діяльності Лисенка. [3] [4] У 1907 році оперу поставив у селі Затишне разом із дітьми та дітьми із села Марко Кропивницький, що також мало більше, ніж місцеве значення. [4] Постановка авангардного київського театру "Молодий театр" режисера Леся Курбаса (прем'єра 22 квітня 1919 р.) cтала кроком до професійної вистави - але все ж із залученням дітей.
У 1950-х роках праця Лисенка була опублікована колективно, з низкою музичних та текстових змін та оновлень; дитячі опери були опубліковані в 1954 р. у дев'ятому з двадцяти томів під редакцією Михайла Верківського та тексту Максима Рильського. [1] Тоді ж опери були оркестровані (авторська версія написана лише під супровід фортепіано).
Так, 2 травня 1955 року в Харківському державному академічному театрі опери та балету відбулася професійна прем’єра нової версії опери М.
В.
Лисенка під керівництвом Анатолія Васильовича Калабучина. [2] [3]
Завдяки тому, що опера має короткий, жвавий сюжет, добре відомі мелодії та привабливі персонажі і невибагливий до постановки з чисто музичної та практичної точок зору, Коза-дереза входить до навчального репертуару в музичних школах. [1] [2] [3] Серед значних останніх постановок - постановка 2009 року, яку в Музеї Миколи Лисенки виконали учні Київської середньої спеціалізованої музичної школи М.
В.
Лисенка. [4] [5]